От прошлого через настоящее к будущему...

Олександр Алоїзович Яната - засновник Миколаївського товариства любителів природи

"Мир в миниатюре: Николаев железнодорожный"

В Николаевском областном краеведческом музее представлен интерактивный макет города с действующей железной дорогой (в масштабе 1:87). Кроме макета, на выставке представлены уникальные материалы и предметы, которые рассказывают об истории железной дороги Николаева и области.
Выставка будет работать с 27 июля 2017 по 1 февраля 2018 года. Стоимость: для детей и студентов - 10 грн., для взрослых - 15 грн.
О жизни городка Dreamcity, читайте в новом разделе нашей фотогалереи.

Александр Алоизович Яната

Пам’яті видатного вченого – нашого земляка - Олександра Алоїзовича Янати.

9 червня (28 травня) 1888 р. в Миколаєві в родині садівника Алоїза Янати, що залишив свою батьківщину в зв’язку з переслідуваннями його родини під час визвольного національного чеського руху, та Марії Фортман, що вийшла з напівросійської, напівнімецької родини популярного місцевого військового лікаря Франца Фортмана, народився син Олександр.

Батько довго служив садівником в Бесарабії, на Кавказі, в Одесі і саме від нього Сашко закохався в ботаніку на все життя. Згодом голова родини у Миколаєві завів невелике садове господарство  по вулиці Великій Морській, 79.

Перші дитячі роки син провів в Миколаєві, а з 5 по 8 рік від народження -  в українському селі Крюківка Одеського повіту, куди переїхав з родиною через хворобу батька.

Після цього повернувся з родиною до Миколаєва, де два роки навчався у приватній підготовчій школі, «а далі вступив до середньої реальної школи, згубивши перед тим матір».

З перших років навчання свідомо та серйозно зацікавився спочатку ентомологією (1900-1903), а врешті – ботанікою (1904-1905).

Праця шкільних років дала великі систематичні ентомологічні та ботанічні колекції, на основі яких були надруковані його перші наукові праці: «Нові дані про флору околиць м. Миколаєва» (1909), «Фауна метеликів  околиць  м. Миколаєва» (1910), «Нові рослини для околиць міста Миколаєва»  (1910),  «Програма ботанічних екскурсій в околицях м. Миколаєва» (1910; 1911; 1911), «Фенологічна характеристика рослинних формацій околиць м. Миколаєва Херсонської губернії» і т.д.

Після закінчення реального училища він вступив одночасно до Ново-Олександрійського інституту лісівництва та на агрономічний відділ Київського політехнічного інституту. «… Спочатку гадав залишитися в першому, причому протягом короткого перебування там Олександр близько ввійшов в сім’ю тодішніх ботаніків інституту, розпочавши й флористичні досліди в околицях м. Пуляв. Але  у 1906 році переїхав до Києва, головним чином в зв’язку з можливістю працювати в гербаріях Університету Св. Володимира, оброблюючи матеріали своїх дослідів в околицях Миколаєва».

Выпускники Реального училища 1905 г. Яната пятый слева.Студентські роки провів у Києві, досить часто наїжджаючи до Миколаєва та продовжуючи свої досліди: тут він збирав гербарій, займався обстеженням фауни комах околиць Миколаєва, вивчав флору околиць міста.

«В цей же час  почав /з 1909р/ і друкування наслідків своїх праць, причому в 1911 році надрукував в «Збірнику Природо-Технічної Секції Українського Наукового Товариства» і першу роботу українською мовою.

Чимало часу віддавав в студентські роки політичній та громадській роботі, особливо науково–організаційного характеру, беручи зокрема участь в заснуванні «Кружка Натуралистов» при Київській Політехніці, та в його роботі (1908-1911), а також в заснуванні та в роботі «Термінологічної комісії» при тому ж гурткові (1910-1911).»

А влітку 1907 року під час екскурсій околицями Миколаєва у Олександра Янати, П.В. Крижевського та Сапожнікова А.П. виникла думка організувати  в місті Товариство Любителів Природи («Николаевское Общество Любителей Природы»).

Устав Николаевского общества любителей природыМетою майбутнього Товариства мало бути:

- вивчення краю в природничо – історичному відношенні;

- популяризація природничо – історичних знань;

- збудження інтересу й любові до природи взагалі;

- сприяння школам у викладанні природознавства.

А про задачі Товариства та методи їх виконання в журналі «Природа» писали так: «Однією з головних задач Товариства природи є необхідність передати свою любов, пробудити її – якнайбільшій кількості оточуючих людей, близьких нам чи далеких, старих чи малих. Цю задачу важко виконати серед дорослих людей, їх інтереси та характер вже сформовані, пройшов період безтурботної молодості. Інша справа – молоде покоління. Тут - саме підґрунтя, на якому насіння любові до природи може пустити міцне коріння, і боротьба з посухами і морозами подальшого життя стане більш успішною».

Проект статуту Товариства склали Крижевський П.В., Сапожніков  А.П.. Обговорювали його, крім авторів проекту. М.П. Леонтович, Е.П. Францов, Г.І. Веревський, М.І. Фадєєв, К.О. Чернишев, М.Е. Крижевська.

В жовтні 1908 р. статут Товариства було затверджено.

В листопаді 1908 р. головою Товариства обрали М.П. Леонтовича, а через деякий час (через відмову М.П. Леонтовича) на цю посаду було обрано Фадєєва М.І.

Проект Устава Николаевского общества любителей природыПерші збори відбулись в жовтні 1908 року під головуванням М.П. Леонтовича. Членів Товариства було 158, серед них:

Францов Еммануїл Петрович

Сапожніков Аркадій Пантелеймонович

Сапожнікова Віра Іванівна

Рюмін Володимир Володимирович

Аркас Микола Миколайович

Яната Алоїз Францович

В правління Товариства увійшли Леонтович М., Францов Е., Сапожніков А., Крижевський П., Крижевська Е., Веревський Г.

Це Товариство «було єдиним на всю губернію місцевим Товариством, а тому повинно було взяти на себе роль губернського, котре ставило своєю метою вивчення природи всієї губернії, як і популяризацію в ній знань по природі. В планах Товариства було налагодження зв’язків з рядом дослідників Одеського університету, Новоросійського  Товариства дослідників природи і природничо – історичного музею Херсонського губернського земства».

В 1908-1909 роках Товариство було зараховане в кореспонденти Відділу Сільської Економії Головного Управління Землевпорядкування та Землеробства.

Товариство підтримувало зв’язок з Уральським Товариством Любителів Природи, котре надіслало колекції мінералів; з Одеським відділом Імператорського російського технічного товариства, із зоологічним музеєм при АН і т.д.

Діяльність Товариства проявилася в регулярних проведеннях загальних зборів з популярними доповідями з питань наукового і прикладного природознавства. Були організовані секції зоології, ботаніки, фізики, геології, шовківництва, фотографії, а в весняно-літній період організовувались екскурсії з метою вивчення околиць Миколаєва в природничо-історичному відношенні та збору матеріалів для практичних занять і майбутнього музею.

Объявление о продаже растенийОлександр Алоїзович виступав перед колегами з доповідями. В матеріалах однієї із них  - «Результаты новейших исследований окрестностей г. Николаева» - він більш детально зупинився на дослідженнях, звертаючи увагу на те, що біля Миколаєва зростає майже 820 видів рослин, деякі з них демонструвалися у вигляді гербарію  доповідача.

Олександр завжди відчував підтримку батька. І в Товаристві вони працювали разом: його батько певний час очолював секцію ботаніки, охоче ділився з усіма бажаючими досвідом як квітникар, садівник; оголошення на сторінках миколаївських газет того часу свідчать, що  Яната А.Ф. займався продажем оранжерейних та кімнатних рослин згідно безкоштовних каталогів («Розы, гвоздики и другие цветы, большой выбор хризантем в садовом заведении А.Яната»), виступав на засіданнях секцій з доповідями «Дикие птицы – вернейшие друзья человека», «О вреде  короеда и борьбе с ним»; «О хуторском хозяйстве».

На одному із засідань ботанічної секції А.Ф. Яната (батько Олександра Янати) та П.Ф. Павлова виступили з інформацією «Об урегулировании ухода за уличной растительностью», вимагаючи захисту вуличної рослинності міста. «Колись вулиці нашого міста майже всі були обрамлені густими рядами дерев, головним чином, акаціями. Ще й досі збереглися окремі дерева аршином в діаметрі, можливо, вони насаджені ще при заснуванні міста. Тепер же рослинність ця швидко винищується та гине».

Причинами цього автори вважають неправильний догляд за деревами, неправильне та часте їх обрізування.

Николаевские газеты об обществе любителей природыОсь тому було вирішено заснувати в Миколаєві посаду садівника для нагляду за вуличною й дворовою рослинністю міста, оскільки зелені насадження в місті зазвичай були без господаря

В боротьбі проти знищення рослинності автори пропонують звернутися до Міської Управи з метою визначення головних настанов мешканцям міста в цій справі:

1. Обов’язкове насадження дерев власниками будинків

2. Обов’язковий догляд за ними

3. Обрізка дерев повинна провадитися досвідченими садівниками служби Міської Управи, причому рівень їх знань повинна перевіряти садова комісія Товариства Любителів Природи.

4. Обрізку проводити тільки згідно особливого дозволу.

5. За виконанням всіх цих настанов повинні відповідати члени Товариства Любителів Природи за згодою з Міською Управою.

Экскурсия общества 26 апреля 1909 годаПід час лекцій та екскурсій для молоді, організовуючи виставки, постійний музей, бібліотеку, друкуючи журнал та проводячи практичні заняття, Товариство різними шляхами намагалося сіяти серед населення, особливо серед  молоді  насіння зацікавленості природою, любові до рослин та тварин.

Так, на  виділеній невеличкій ділянці землі тимчасового користування під ботанічний сад (проект Крижевського П.В.), котрий  в 1910-1912 рр. був розташований в кінці Католицької вулиці, Товариство планувало вирощувати рослини різних регіонів - технічні: бавовник, гаолян, чумиза і т.д., лікарські рослини, з подальшим проведенням ознайомчих  екскурсій для городян та гостей міста. Але в 1913 р. ділянку відібрали. Замість ботанічних дослідів ботаніки Товариства О.А. Яната, П.В. Крижевський, О.С. Дойч, котрі керували багатьма екскурсіями, зібрали спеціальний гербарій лікарських рослин околиць Миколаєва. Всього було визначено та закріплено 193 види рослин.

Секція ботаніки Миколаївського Товариства Любителів Природи пропонувала бажаючим обмін дублікатів рослин околиць Миколаєва.

На пасхальному тижні 1912 р. в ботанічному відділі  виставки Товариства дуже цікавою була колекція лікарських трав, що зібрав О.А. Яната та О.С. Дойч, колекція бур’янів, болотяних, степових трав з назвами українською мовою та наглядна колекція хвороб рослин.

В цьому ж році на Московській виставці Товариства любителів акваріумів і кімнатних рослин було отримано велику срібну медаль за експонований гербарій флори Херсонської губернії таФото из книги, хранящейся в НОКМ розповсюдження природничо-історичних знань.

В Миколаєві Товариство Любителів Природи організовувало продаж декоративних риб, кормів для риб, водяних рослин і черепашок. В Аркасівському сквері перед деревами були поставлені таблички з їх російськими та латинськими назвами, організовувалась безпрограшна лотерея; на міських гуляннях демонстрували кінематографічні картини з природознавства.

В 1910 році  під впливом давнього бажання поширити свої ботаніко–географічні досліди на північну Таврію, в зв’язку з потребою виконати обов’язковий студентський практикум, Олександр почав працювати в Криму, при Природничому Музеї губернського Земства в Сімферополі – спочатку як практикант, а потім – консерватор Музею. З кількома своїми помічниками зробив планове обстеження кримської яйли та створив на Ай–Петрі дослідну лугову станцію, старанно опрацьовував зібраний впродовж 1913-1917 років матеріал, дбав про організацію насіннєвого контролю.  Одночасно навідувався до Києва, щоб закінчити свої студентські роботи, та до Миколаєва.

В кінці 1911 року закінчив інститут та остаточно переїхав до Криму. Після закінчення інституту О. А. Яната  досліджував природу різних регіонів України, займався викладацькою діяльністю.

Продуктивній, нормальній роботі в Криму весь час перешкоджали систематичні прояви особливої уваги з боку тодішньої адміністрації. В 1913 році адміністративна дбайливість особливо збільшилася в зв’язку з «українофільськими, сепаратистськими тенденціями», через що вчений вимушений був переїхати до Харкова, інколи навідуючись до Криму.

На першій весняній виставці 1913 р. О.А. Яната та О.С. Дойч виставили колекцію лікарських трав околиць м. Миколаєва з їх назвами та описом властивостей.

Олександр Алоїзович, як послідовний демократ, відстоював  право вживати українську мову в науковій і популярній літературі, лекціях для селян, за що  зазнавав переслідувань від адміністрації  і цькування у правій пресі.

Та, незважаючи на це, О.А. Яната шукав шляхи до видання своїх праць українською мовою.

Программы экскурсийПісля скасування заборони друкування українською мовою в Російській імперії (1905р) в галузі розробки номенклатури працювали термінологічна комісія гуртка натуралістів при Київському політехнічному інституті, природнича секція науково-літературного відділу Товариства ім. Квітки Основ’яненка в Харкові, а також Український агрономічний гурток при Сільськогосподарській академії в Москві.

В 1911 році Олександр Алоїзович  разом з дружиною Наталею Осадчою опублікував статтю з ботаніки в єдиному на той час українському науковому виданні на східній Україні – «Збірнику природничо-технічної секції» Українського наукового товариства в Києві. Кілька праць, зокрема «Українську ботанічну номенклатуру» Яната підготував спільно з дружиною, Н. Осадчою, але, на жаль, ця праця не була видана.

Популярну працю «Яйла тепер і в майбутньому»  видав  і в перекладі татарською мовою для кращого розуміння справи місцевим населенням Криму.

Ще у 1915 році він писав: «Центральні, місцеві, адміністративні власті чинили й чинять на місцях українському слову та українській пресі різні перешкоди, насамперед це стосується наукової літератури».

У 1915 році Яната виступив з просвітницькими ідеями, які є актуальними і в наш час – в час дії спеціального Закону про українську мову як державну, в час визначення загальнолюдських екологічних проблем та їх вирішення для виживання людства в цілому.

Ось як сформулював свої пропозиції  двадцятишестирічний  Яната Олександр:

1. Природне тяжіння місцевого населення до знань, до освіти є запорукою можливості для нього, за сприятливих умов, широкої самодіяльності у справі розумного заповнення вільного від робіт часу самоосвітою, особливо у природознавстві, агрономії та інших науках, до сприяння чому і повинні всемірно прагнути громадські і земські організації, зокрема, шляхом популяризації знань.

2. Популяризація природознавства, агрономії та інших наук повинна вестися у місцевостях з українським населенням по можливості українською мовою у вигляді читань, лекцій, бесід і т.д..

3. Популярна література з природознавства, агрономії та інших наук, як почасова, так і періодична, повинна видаватися та поширюватися серед українського населення переважно українською мовою.

4. Популяризація усна і друкована природознавства, агрономії та інших наук повинна спиратися на факти, приклади й ілюстрації, взяті з місцевої природи, побуту і місцевого сільського Николаевские газеты об обществе любителей природыгосподарства, а не чужі життю та психіці українського населення.

5. З метою продуктивної роботи у справі популяризації природознавства і агрономії серед населення необхідні підготовлені для цієї діяльності місцеві працівники, які знайомі з життям і володіють мовою народу.

6. З метою успішної популяризації природознавства, агрономії та інших наук, як друкованої, так і усної, повинні бути видані, за окремо розробленою програмою, серії популярних книг українською мовою, для чого тепер же повинні бути оголошені конкурси.

7. З метою підготовки інтелігентних працівників для поширення в народі знань позашкільним шляхом з природознавства, агрономії та інших наук необхідно наблизити всі типи шкіл, від нижчих до вищих, як загальні, так і спеціальні, до потреб районів, що до них тяжіють, обслуговування яких має бути завданням школи.

8. Популяризація природознавства та агрономії повинна прагнути до змінення в народі свідомого любовного ставлення до оточуючої його природи краю взагалі та зміненню ідеї охорони пам’яток природи та старовини.

Яната написав підручник загальної ботаніки для вузів, підготував до видання свою працю  «Рослина та її життя», переклав українською мовою «Життя рослин» К.А. Тімірязєва, підготував і видав «Словник ботанічної номенклатури», організував перші науково-популярні видання в Україні з природознавства.

Не забував він і про рідне місто: на сторінках журналу «Природа» - органу Миколаївського Товариства Любителів Природи, засновником якого він теж був, - николаевский журнал "природа"Олександр Алоїзович друкував матеріали з організації фенологічних спостережень згідно прохань товариства, програми проведення ботанічних екскурсій околицями Миколаєва.

Журнал повинен був стати посередником в організації фенологічних спостережень в області ботанічних та зоологічних знань шляхом співпраці «кореспондентів» з навколишніх сіл, котрі ведуть своє господарство в різних умовах грунту, рел’єфу. Листки для запису спостережень були надруковані згідно програми О. Янати і направлені вчителям народних училищ.

Олександр Алоїзович  розробив зразки програмних бланків фенологічних спостережень (Товариство видало 12 зразків) і погодився опрацьовувати результати отриманих спостережень в кінці кожного року, узагальнювати їх та  ознайомлювати  читачів  журналу з  результатами фенологічних спостережень їх  колег.

Завдячуючи журналу, Товариство  могло б  стати центром збору народної ботанічної номенклатури (а також зоологічної та іншої) через мережу співчуваючих співробітників, кореспондентів з сільського населення. В  одному з номерів журналу – звернення комісії з розробки наукової української термінології гуртка натуралістів Київського політехнікуму «…збирати народні назви з метою подальшого видання цілого ряду словників в різних галузях знань».

Життєві обставини визначали характер подальших дій вченого: з осені 1915 року в зв’язку з військовими діями в країні він вимушений був припинити систематичну й науково – організаційну роботу і до осені  1917р керував фуражним підвідділом Комітету Західного фронту Всеросійського Земського Союзу. При фуражному підвідділі він зумів заснувати контрольно – фуражну лабораторію, що проводила аналіз фуражу (збіжжя, сіна і т.д.), який постачали на фронт. В цей час він приймав активну участь в політичному житті країни.

Восени 1917 року повернувся в м. Харків з великим бажанням переїхати до Києва, щоб там працювати «на ниві національної української культури».

Нетривалий період визвольної боротьби та української незалежності 1917-1920 рр. і час так званої «українізації» у 1920–1930 рр. став справжнім розквітом термінологічної роботи в усіх галузях науки. Ця  діяльність стала планомірною з 1917 року, коли при Українському науковому товаристві в Києві було утворено термінологічну комісію, а згодом, у її рамках, - окрему ботанічну підкомісію. За часів радянської влади (з 1921 р.) ця структура під назвою «ботанічної секції» увійшла до складу Інституту української наукової мови. І хоч Інститут існував ледве 10 років, його співробітниками було укладено і видано низку словників із різних галузей науки.

З весни 1918 р. (до 1923 р.) Яната О.А. активно працював  в Києві по утворенню всеукраїнського сільськогосподарського наукового осередку та вищої української школи, паралельно працюючи в Українському Науковому Товаристві, де  очолював ботанічну секцію та її орган – «Український ботанічний журнал», редагуючи його протягом кількох років. У цей же час він став фундатором і керівником Термінологічної комісії природничого відділу УНТ, ініціатором широкого розгортання термінологічної роботи Українським науковим товариством, підтримуючи цю діяльність не лише в ботаніці, а й в інших галузях.

Наталья Осадча-ЯнатаВ 1921-1925 рр. О. Яната був головою природничого відділу та членом наукової ради Інституту української наукової мови, яка працювала над укладанням «Словника ботанічної номенклатури» (СБН). Цей словник став визначним надбанням української ботанічної науки. Майже для 2 тисяч видів рослин і грибів наводиться приблизно 8 тисяч їх українських назв. Основним укладачем  СБН була Н. Осадча–Яната, яка виконала більшу частину упорядницької роботи, працюючи над цим від початку заснування ІУНМ. Високий рівень СБН з філологічного боку був забезпечений блискучим термінологом О.Курило, яка брала участь в укладанні багатьох видань ІУНМ. У словнику використано матеріали, зібрані респондентами із різних місцевостей України. На підставі ретельного аналізу всієї сукупності фітонімів укладено струнку узгоджену систему української наукової номенклатури. До мінімуму зведено іншомовні запозичення. Характерною  рисою сформованої номенклатури була її доступність для легкого засвоєння. З цією ж метою для багатьох загальновідомих видів укладачі відмовились від бінарних назв, наприклад, чорнобиль, козолист, мокрець…

Хоч на титульній сторінці СБН є скромний припис «Проєкт» (планувалось подальше удосконалення номенклатури), однак фаховий рівень цього видання не поступається найкращим іншомовним аналогам. СБН може служити зразком термінологічної роботи не лише для ботаніків. Українська ботанічна номенклатура, яка використовується тепер, ґрунтується переважно на доробку укладачів цього словника.. .

Саме в Миколаєві Олександр Яната почав не лише збирати українські назви рослин, а й записувати народні звичаї, повір’я, з ними пов’язані, збирав рецепти вікової народної медицини, й до середини 20х років, об’їздивши Україну, підготував рукописи великих наукових праць: «Українська ботанічна термінологія», «Українська ботанічна номенклатура».

Про це він пише так: «...Український народ встиг створити величезну самобутню наменклатуру, охрестивши майже всі рослини, які його оточували. У народних назвах привертає увагу їхня дивовижна точність. Та воно й зрозуміло, бо народна назва — це не продукт свавілля, фантазії одного автора, а те, що було піддане добору найбільше, отже, вдале, життєве».

Вчені вважають, що проведена ним величезна робота з нечуваного раніше глибокого осмислення зібраних народом протягом віків знань про природу у комплексі з записаною ним народною сільськогосподарською мудрістю, рівно як і з етнографією та екологічними традиціями, - своєрідне осмислення всього цього комплексу знань могло б стати основою нової світової наукової школи ботанічної (чи якоїсь іншої) науки…

Природнича секція Українського наукового товариства була для Янати О.А. першою науковою організацією, в роботі якої він брав діяльну участь ще в дожовтневий час. Вражає, як глибоко розумів наш видатний земляк сутність культури та її основу – рідну мову. Людина широких наукових та громадських поглядів, саме він і саме тому став одним із засновників і членом ради наукового Інституту української наукової мови.

Словник ботанічної термінологіїЯк пише дослідниця Н.Околітенко, «він сприймав мову як живу кров, що, струмуючи в духовному організмі народу, поєднує видатного науковця й простого хлібороба; як щось невід’ємне від природи, землі – основу, що стимулює продуктивні сили».

У Термінологічній комісії Олександр Алоїзович опрацьовував українську ботанічну термінологію і керував розробкою української ботанічної номенклатури (працював і в Українській академії Наук, як керівник Природничої Секції Правописно – Термінологічної комісії), був скарбничим Товариства і т.д..

У галузі української номенклатури і термінології разом з науковцями Інституту української наукової мови працювали такі видатні ботаніки, як В. Вовчанецький, О. Запорожець, Д. Зеров, Ю. Клепов, Я. Куда, А. Лазаренко, Л. Левицький, М. Холодний. Під редакцією В. Вовчанецького та Я. Лепченка вийшов «Словник ботанічної термінології».

О. Янаті та його дружині Н. Осадчій-Янаті належить особлива роль у розробці ботанічної номенклатури. Ще перед першою  світовою війною для популяризації ботанічних знань О. Яната під час ботанічних досліджень збирав народні назви рослин.

З 1918 року Олександр Яната – один з фундаторів та керівників Сільськогосподарського комітету України при наркоматі земельних справ: він організовує і редагує журнал «Вісник сільськогосподарської науки», очолює Ботанічну секцію Сільськогосподарського Вченого Комітету  України; засновує й очолює науково – дослідну кафедру сільськогосподарської ботаніки, засновує ще один – харківський журнал «Праці сільськогосподарської ботаніки». За власним висловом, учений на «організацію сільськогосподарської науки взагалі віддав за останні роки найбільше сил і часу, вважаючи, що це найактуальніше народногосподарське і державне завдання УРСР».

З осені 1918 року його обрали приват–доцентом Українського державного університету, де з цього часу він викладав курси загальної ботаніки та систематики рослин на фізико-математичному факультеті та курс ботаніки на медичному та на Українському відділі Педагогічного інституту в Києві.

1929 року професора Янату висунули в академіки. Його кандидатура зібрала потрібну кількість голосів, але за браком вакантних місць його прізвище не внесли до списку рекомендованих кандидатів – натомість обрали Миколу Вавилова, також фахівця з циклу сільськогосподарських наук. Згодом порушили клопотання про надання окремої вакансії й для Олександра Янати.

На 1927 рік він мав понад 150 опублікованих праць з питань флори окремих регіонів України, луківництва і флори лук, сільськогосподарської науки й освіти, дослідної справи, ентомології, музейної справи. Він писав про українську наукову мову, зокрема ботанічну термінологію та номенклатуру, цікавився багатьма іншими питаннями.

Яната О. А. був одним з перших і невтомних організаторів ботанічної науки на Україні, її провідним вченим, котрий успішно розробляв проблеми геоботаніки, флори, рослинності України, сільськогосподарської ботаніки.

Де б не працював Олександр Алоїзович Яната – він активний діяч різних громадських природничо–наукових організацій.

Флора степи. Яната А.А.Поглядам  цього вченого притаманне глибоке проникнення  в суть явища, вміння передбачати його наслідки. У статті, надрукованій в першому номері «Вісника природознавства» (1927р), читаємо: «Чергове й невідкладне завдання – всебічне вивчення та раціональне використання природних продуктивних сил – потребує невідкладних заходів для піднесення загального рівня нашого природознавства. Найпершою потребою тут є зберегти на довгі часи (а може  й назавжди) самі об’єкти вивчення – залишки незайманої природи, бо, не зберігши їх, ми позбавимо можливості наше природознавство виконувати успішно основні завдання – вивчати природні продуктивні сили країни у первісному комплексі. А не вивчивши їх, ми позбавлені будемо можливості всебічно враховувати вплив людини  і людського господарства на зміни природних продуктивних сил та робити з цього належні наукові та практичні висновки».

Він завжди знаходив час для природоохоронної діяльності, ставши на кінець 20-х років лідером природоохоронного руху України.

Ще в грудні 1911 року, живучи в Криму, Яната разом з групою однодумців створив при Кримському товаристві природознавців та любителів природи комісію з охорони пам’яток природи та старовини. Ентузіасти займались вивченням печер Криму, брали участь у Харківській виставці охорони природи, встановили зв’язок з іншими природоохоронними організаціями Росії. Брав участь вчений у створенні в Сімферополі шкільного ботанічного саду, в реорганізації та розширенні Харківського ботанічного саду.

А ось фрагмент міркувань охоронця природи О. Янати (з рукопису доповіді, недозволеної до проголошення  1915 року):

«Наслідком майже повної відірваності нашої популяризаторської діяльності, як і шкільної, від краю, від місцевих потреб, від місцевої природи – є в свою чергу культивування цього ж принципу серед населення, як у школі, так і поза нею. Замість зміцнення в народі, особливо в селі, любові до своєї природи, до свого краю, свідомого до них ставлення і поваги, - у нас прищеплюється безгрунтовна культура. Наслідки її виявляються у здичавінні населення, починаючи зі шкільної лави. Ніде, як у нас, так не розвинуте це безглузде «видирання гнізд, знищення в них пташиних яєць, масове винищення друзів наших – птахів, яке досягає в окремі роки епідемічних розмірів, наприклад, винищення загонами та палицями дроф і стрепетів під час ожеледиці, винищення рожевих шпаків, які зграями налітають слідом за зграями сарани, що вони її знищують, винищення звичайних чорних шпаків і т.д... На кожному кроці в нас зустрічаються приклади безглуздого погрому природи – винищення лісів, винищення риби в ріках та озерах хижацькими засобами, винищення окремих тварин і рослин, не тільки не шкідливих, а й корисних. Ідея охорони природи, яка так глибоко прищепилася серед культурних народів, особливо в селах, де існують цілі дитячі спілки охорони птаха, свята весни і т.д., у нас лише починає прищеплюватися інтелігенції, та й то у місті на кожному кроці ще бачимо сліди вандалізму тої ж інтелігенції щодо природи – в парках, садах, скверах і т.д.».

Особливо багато корисного у справі збереження природи Яната зробив на посаді голови Комісії з охорони природи Сільськогосподарського наукового комітету Наркомату землеробства УРСР. Відомо, що він активно підтримав у 1923 р. ідею організації Канівського заповідника, був одним із авторів визначального у природоохоронній політиці України двадцятих років декрету «Про охорону пам’яток культури та природи», затвердженого 16 червня 1926 року, відстоював від розорювання у 1928 році  заповідник Хомутівський степ.

Багато зусиль він доклав на захист від постійних посягань господарників заповідника Асканія–Нова, де працював науковим консультантом.

У січні 1933 року Олександр Алоїзович представляв Український комітет охорони природи на Першому Всесоюзному з’їзді з охорони природи, де виступив з двома доповідями: про природоохоронну справу в Україні та збереження природи Кримських яйл.

В планах комітету охорони природи України було проведення українського з’їзду з охорони природи.

Але природоохоронний рух опинився в протиріччі зі сталінськими планами колективізації та індустріалізації. Виступи Янати на захист природи ставилися різними демагогами від політики та біології йому в провину.

Постановление о начале следствия по Янате А.А.Ведучи курс бур’янознавства та боротьби з бур’янами в Харківському сільськогосподарському інституті, він мав можливість організувати цей курс так, «щоб студентство найактивніше поставилося до вивчення цієї важливої галузі сільськогосподарського знання. Само студентство, що вийшло переважно з українського села і добре знає значення бур’янів у нашому господарстві, цілком свідомо й прихильно поставилося до напрямку мого курсу"...

І ось настав період  планомірного розвалу термінологічної роботи.  Розпочався він офіційною компанією деукраїнізації всіх ланок науки й освіти, що широко розгорнулась у 1930-ті роки. ІУНМ було ліквідовано, а його керівництво репресоване після звинувачень на відомому сфабрикованому процесі так званої «Спілки визволення України», який відбувся у 1930р. Репресовано також укладачів ботанічної номенклатури О. Янату та О. Курило. У царині природничих наук настає доба «лисенківщини».

15 березня 1933 року постановою президії сільськогосподарської академії «за протаскивание буржуазных теорий в области борьбы с бурьянами», Яната О. А. був знятий з роботи в Інституті захисту рослин.

23 вересня 1933 року судова трійка постановила ув’язнити вченого за участь у контрреволюційній групі «УВО» (Українська Військова Організація), за проведення явно ворожої лінії в питаннях боротьби з бур’янами та хворобами сільськогосподарських рослин на 5 років, з висилкою у виправно-трудові табори: Карагандинський, Прорвтабір, Білбалттабір.

У наукових колах Янаті закидали переоцінку «так званих» законів природи, за яким було прагнення зупинити тріумфальне будівництво соціалізму.

Яната, як агроном-практик, висловлювався проти колективізації, вважаючи, що тому процесу мають передувати глибокі економічні дослідження; як еколог, закликав залишити незмінними острівці дикої природи — щоб вивчати продуктивні сили в їхньому первісному комплексі, вчасно виправляючи помилки. Звісно, людина таких поглядів не могла вписатися в хід тодішніх суспільних процесів.

Вся діяльність Янати О. А. характеризувалась як така, що була скерована на повалення Радянської влади та встановлення української буржуазно-демократичної республіки.Соловки. ГУЛАГ

Стверджують, що вчений працював на Соловецькому дослідному полі, - займався агрономією. Призначений  на агронома–фітопатолога сільгоспу, він з головою поринав у виробничі проблеми. З найдавніших часів головним ворогом соловецьких городів була капустяна муха. Треба було якось практично розв’язати проблему боротьби з цим шкідником.

Яната, як і всі ув’язнені, "…жив у брудній камері, де панував завжди крик і гамір, регіт і плач". Щоб працювати науково, Олександр Алоїзович добирає такого способу: повертається «додому», з’їдає належну йому порцію «баланди» і негайно лягає спати. Тільки о першій годині ночі, коли всі вже сплять, він встає, дістає свою скриньку, сідає за стіл і працює до ранку. В нього було тисячі нотаток (на картках), систематизованих і в певному порядку складених. Мав грубі теки дрібно списаного паперу, де були записи температури, опадів; величезну кількість описаних дослідів. Яната ніколи ні з ким не говорив, нікому не дорікав, нікому не перечив і нікого ні про що не розпитував. Він був зовсім самотній, увесь світ йому заступили досліджувані мухи та інші шкідники і хвороби соловецьких рослин.

Управа острова була в курсі занять Янати й при систематичних обшуках ув’язнених досить коректно поводилась з професором і не рилась у його картках.

У травні 1938 року повинен був закінчитися термін ув’язнення Олександра Алоїзовича. Вчений ще не знав, що 31 липня 1937 року було підтримано клопотання Особливої наради при НКВС СРСР про продовження йому терміну покарання ще на 5 років. Про це він дізнався лише навесні 1938 року…

Якось у вересні 1937 року його викликали з камери з речами. Навіть не попрощавшись, розгублено пішов за конвоїрами. Куди саме було відправлено професора Янату з острова – так ніхто і не довідався.

А.А. ЯнатаЧеркащанин А. Ковтун, якому судилося бути поряд з великим українським ученим у його смертний час згадував, що із села Паланки непрохідною тайгою треба було пройти під конвоєм дев’ятнадцять кілометрів до зрубленого в таборі бараку. Дощ лив як з відра... «…Я взявся нести Янатину скриньку, на якій ножем було вирізано «Флора й фауна Соловецьких островів». Голодний, холодний, пригнічений, професор Яната не полишав науки. Дорогою розповідав мені про симбіоз моху й гриба. За два кілометри від майбутньої траси Яната почав сідати й навіть лягати — сили в нього вичерпалися. До того ж настала ніч. З дозволу конвоїра знесиленого Янату залишили в тайзі. Ще й милосердним виявився конвоїр, бо вранці разом з п’ятьма в’язнями пішов шукати покинутого. Вчений був непритомний і за кілька годин помер. Знайдені в скриньці рукописи — результат його перебування в Соловецькому таборі — спалили на табірному дворищі».

Вченого поховали на кладовищі в селищі за 19 кілометрів від Теньківської траси. Могили його не знайдено. 10 червня 1964 року стараннями колективу «Української радянської енциклопедії» О. Янату реабілітували.

«Олександр Алоїзович був дуже скромною, дуже роботящою і безкорисливою людиною. Він мало думав про своє матеріальне благополуччя» - так згадує про нього  доктор сільськогосподарських наук, професор Харківського сільськогосподарського інституту, академік АН УРСР, заслужений діяч науки Кулєшов М. Українські народні назви рослин

Його найфундаментальніші праці, насамперед з народної ботанічної номенклатури, Наталя Осадча-Яната, яка після арешту чоловіка залишилася без роботи і засобів до існування, вивезла до Сполучених Штатів, де й видала велику монографію «Українські народні назви рослин», яка містить близько 2 тисяч зібраних авторкою фітонімів із зазначенням їх поширення. У цій праці також докладно описана історія становлення української ботанічної номенклатури. Сама вона працювала в Українській Вільній Академії Наук, здобувши визнання як фахівець з медичної ботаніки.

В червні 1938 року Яната О.А. помер. Йому виповнилося лише 50 років.

Надто тісні контакти з «буржуазними націоналістами» (1917 року Олександр Яната був секретарем Революційного Українського Комітету Західного фронту, де головував Симон Петлюра, а також його радником; 1919 року він відмовився від портфеля міністра культури в уряді Петлюри) не прощали навіть за часів хрущовської «відлиги» - про вченого довгий час не згадували або згадували кількома словами, що не давали об’єктивного уявлення про масштаби діяльності цього фундатора української радянської науки, який зацікавив широкий громадський загал вивченням багатющої скарбниці народних знань про живий світ, зокрема народної номенклатури, відкривши новий, дуже перспективний напрямок у науці.

І лише 10 червня 1964 року стараннями колективу «Української радянської енциклопедії» Ухвалою військового трибуналу Київського військового округу  ЯНАТА ОЛЕКСАНДР АЛОЇЗОВИЧ  був реабілітований.

Олександр Алоїзович Яната  сьогодні є для нас прикладом великого громадянина: як справжній син України, він любив її і працював на її славу. Пам’ятаючи при тому про своє родове коріння – в анкетній графі «Національність» він писав: «Українець (з чехів)», палко вболівав за науку, мову, культуру, духовне обличчя народу, серед якого нелегка доля змусила жити його батьків.

Пам’ять про Олександра Алоїзовича Янату живе в заповідниках, ботанічних садах, журналах та наукових установах, які діють і досі. Залишився необхідний цілій нації досвід життя винятково благородної і цілісної у своїх переконаннях людини, великого патріота.

Автор статьи: Веденеева А.К., старший научный сотрудник экспозиционного отдела Николаевского областного краеведческого музея.

З серії "Зелені сторінки історії Миколаївщини" (ЦБС для дорослих м. Миколаєва, Міський центр екологічної інформації та культури бібліотеки-філіалу №2)

Этот день в истории Николаева:

Даты до 1917 года указаны по старому стилю

1879:

Разрешение правительством городу взимать попудный ½ копеечный сбор с вывозимых заграницу товаров (кроме леса) на замощение улиц

1913:

Открытие городского историко-археологического музея

1944:

РККА передана эскадрилья самолетов, построенных на средства молодежи Николаевской области

Николаевский БазарЪ на twitter