От прошлого через настоящее к будущему...

Феодосій Камінський: випробування долею чи гартування часом?

"Мир в миниатюре: Николаев железнодорожный"

В Николаевском областном краеведческом музее представлен интерактивный макет города с действующей железной дорогой (в масштабе 1:87). Кроме макета, на выставке представлены уникальные материалы и предметы, которые рассказывают об истории железной дороги Николаева и области.
Выставка будет работать с 27 июля 2017 по 1 февраля 2018 года. Стоимость: для детей и студентов - 10 грн., для взрослых - 15 грн.
О жизни городка Dreamcity, читайте в новом разделе нашей фотогалереи.

Минулого року Миколаївський краєзнавчій музей відзначав сто років від часу утворення. У його витоків стояв Феодосій Тимофійович Камінський – людина яскравої і разом з тим трагічної, навіть загадкової долі.

Він бачив багато епох, країн, революції, брав участь у війнах, сидів у таборах ГУЛАГу, але все своє свідоме життя віддав одній науці – історії. Сьогодні ім`я Камінського дещо загубилося у тіні інших, як вважають, більш яскравих історичних постатей. Але це несправедливо. Феодосій Тимофійович гідний поваги і пам`яті сучасників та майбутніх поколінь миколаївців.

Археолог-військовий-вчений

Феодосій Камінський - краєзнавець, археолог, громадський діяч, народився у 1888 році поблизу Миколаєва у селі Богоявленське Херсонської губернії. Камінський походив з багатодітної сім'ї міщан. У дитячі роки Феодосій навчався у Миколаївському технічному училищі (1900-1906 рр.), потім – в реальному училищі (1906-1909 рр.) і з раннього віку захоплювався історією та археологією.

Коли Феодосію виповнилось 19 років, він здійснив надзвичайний вчинок – подорож до Єгипту. Жодного письмового джерела тих подій не збереглося, але про це неодноразово розповідав сам Феодосій Тимофійович у повоєнні роки працівникам Миколаївського краєзнавчого музею.

Яким чином понад сто років тому можна було потрапити до далекого Єгипту, не маючи фінансових можливостей для цього? Юний парубок зробив, мабуть, перший у своєму житті авантюрний вчинок – поїхав до Одеси, де завербувався помічником кочегара на судно, яке йшло до Александрії. Тільки-но ступивши на єгипетську землю, він одразу звільнився з судна та влаштувався землекопом у археологічну експедицію англійців, яку очолював Говард Картер. Саме Картер через п'ятнадцять років відкриє легендарну гробницю фараона Тутанхамона.

Молодий чоловік ніколи не вірив у прокляття мертвих правителів, його цікавила лише історія і матеріальна культура цивілізації. Після «єгипетських канікул» він повернувся в Миколаїв, благополучно закінчив реальне училище і поїхав до Петербурга здобувати вищу освіту у військовій школі. Одночасно Камінський записується вільним слухачем Археологічного інституту - він остаточно укріпився в рішенні стати археологом.

За навчальною програмою він багато працював з фондами Ермітажу у відділі первісного мистецтва, скіфських пам'ятників, а також з експонатами, зібраними на територіях грецьких держав Північного Причорномор'я (Ольвії, Херсонеса, Фанагорії і Пантікапея). Найбільше зацікавив дослідника період грецької колонізації Північного Причорномор’я.

Молодий вчений відмовляється продовжувати військову кар'єру. Археолог влаштовується на роботу до Катеринославського музею, який на той час очолював Дмитро Яворницький. Це був, мабуть, найщасливіший період в біографії Феодосія Камінського. Він безперервно подорожує, збирає фольклорні матеріали з історії українського кобзарства, бере участь у розкопках Херсонеса, потім під керівництвом археолога Бориса Фармаковського досліджує нижню ділянку стародавнього міста-держави Ольвії. Влітку 1914 року Феодосій Тимофійович отримує свою перший відкритий лист від Імператорської археологічної комісії і проводить розкопки декількох скіфських курганів у Херсонській губернії.

Після цього світлі часи в житті вченого закінчуються. Починається Перша світова війна, і Феодосій Камінський добровольцем, у чині підпоручика Сімферопольського піхотного полку, іде на фронт. Хоробро воює, отримує нагороди і численні поранення.

Воювали також два брата Ф. Камінського – Степан і Олексій. Олексій Камінський загинув….. Скромний напис, вибитий на чорному мармурі пам'ятника, який зберігся на старому миколаївському некрополі, констатує: «Поручик Алексей Тимофеевич Каминский. Убит в штыковом бою на 24-м году жизни»…

З 1920 року Ф. Камінський служить у Миколаївському відділенні Українського Народного Кооперативного Банку, займається громадською роботою (участь в організації Союзу учнів-українців «Зірка»), виконує доручення товариства «Українська кооперативна книгарня», є членом товариства «Просвіта».

У тому ж 1920-му його знову заарештовують, але тепер вже червоні. Миколаївські чекісти звинувачують Ф. Камінського у пособництві білим. Слідство триває кілька місяців. І знову – загроза страти. Тільки особисте клопотання наркома просвіти А. Луначарського рятує вченого від розстрілу. Проте, обвинувачення остаточно були зняті з ученого лише в 1921 році на прохання членів музейної секції Губернського відділу просвіти.

Директор музею

На початку весни 1921 року Камінський повертається до рідного Миколаєва. Своєрідною «охоронною грамотою» для нього став лист за підписом Луначарського про те, що він є уповноваженим Народного комісаріату просвіти з охорони та обліку пам'яток матеріальної культури.

З березня 1921 року Феодосій Камінський призначений на посаду завідувача секції музейно-екскурсійної роботи політосвіти, а з травня 1923 по 29 вересня 1929 років – працює директором Миколаївського історико-археологічного музею.

Ф. Камінський зіграв велику роль у створенні археологічного заповідника «Ольвія», брав участь у роботі Ольвійської експедиції Б. Фармаковского, а після смерті вченого входив до складу наукової ради експедиції. У 1924 р. він був призначений вченим зберігачем Ольвії, склав проект постанови про перетворення древнього городища на заповідник Академії наук України і активно домагався його реалізації. Він домігся, щоб ольвійські знахідки залишалися в Миколаєві, а не тільки поповнювали столичні музеї. За його участю на початку 20-х років ХХ сформувалася цікава, різноманітна ольвійська колекція, яка донині є окрасою нашого музею і знаходиться в числі кращих античних колекцій України.

Людина різнобічних інтересів, Феодосій Тимофійович захоплювався історією козацтва, вивчав старі погости, історію церков, ретельно досліджував старі міські будівлі. При цьому вчений відчайдушно боровся за збереження історичних пам'яток. Він проводив самостійні археологічні дослідження в районі Миколаївського морського торгового порту, Спаського урочища, займався збереженням історичних пам'яток краю: залишків редуту війська Карла XII та гетьмана Івана Мазепи (1709 р.) на Руській косі, будинку на вулиці Артилерійській у Миколаєві, в якому жив письменник Всеволод Гаршин, Адміралтейського собору на центральній площі Миколаєва та багатьох інших.

До дослідницьких заслуг Камінського належить відкриття у 1927 році городища Дикий Сад у Миколаєві та початок його опису і формування колекції.

Особливу завзятість Ф. Камінський проявив у справі збереження одного з найбільш видатних історико-культурних пам'яток м. Миколаєва – Адміралтейського собору. За його наполяганням в кінці 1928 року приміщення і подвір'я собору були передані в розпорядження музею, де була розгорнута експозиція військово-морського відділу музею, а у дворі собору почалося створення експозиції «Куточки старого Миколаєва», центром якої стала статуя адмірала О.С. Грейга, врятована Камінським у 1925 році від переплавки.

З цього приводу він у 1926 році писав: «Відвоював всі атрибути пам'ятника Грейга: гармати, ланцюги, якоря. Тепер я вирішив все це зосередити й саму статую Грейга в огорожі морського собору, надавши, звичайно, статуї Грейга вертикальне положення Я вже оглянув порожню половину огорожі і весною думаю цю справу здійснити. Поставлю на невеликому постаменті статую Грейга, а кругом його гармати. Тут ми взагалі створюємо позамузейний наш підвідділ, приймаючи під охорону і могилу Фалєєва і навіть, до певної міри, будівлю собору». Директор музею наполягав на необхідності передачі музею всього комплексу оздоблення собору, переконуючи владу в тому, що більшість цих артефактів представляють історико-культурну цінність. Коли почалося зняття і передача на переплавку дзвонів з дзвіниці собору, директор просив залишити частину з них в колекції музею, але йому було відмовлено. Проте Камінський відмовився передати на переплавку старовинні гармати з колекції музею.

За роки керування Ф.Т. Камінського Миколаївським історико-археологічним музеєм у ньому проводилась значна просвітницька робота. У 1928 р. відбулася важлива подія у житті музею – створено «Товариство друзів музею», члени котрого сприяли збереженню колекції Миколаївського історико-археологічного музею, займались культурно-освітньою краєзнавчою роботою. Існувала і юнацька група, члени якої приймали участь у археологічних розвідках, допомагали розкладувати музейні матеріали у процесі переселення музею, збирали експонати.

Ще одна добра справа Феодосія Камінського – переїзд історичного музею з  дома Заславського, на розі вулиць Великої Морської та Малої Морської, до нового, більш пристосованого будинку колишньої гауптвахти у самому центрі Миколаєва. Саме Камінський у 1928 році добився від тодішньої влади дозволу на переселення історико-археологічного музею в нове приміщення при якому була хімічна та фотолабораторія, а також велика бібліотека. У березні 1929 р. відбулося урочисте відкриття нової експозиції.

Феодосій Тимофійович Камінський багато ще міг зробити, але...

Ворог народу

Доля готувала Камінському нові важкі випробування. Плідна робота краєзнавця була перервана у 1929 році. Його було заарештовано і звинувачено у причетності до «Союзу визволення України», якого, до речі, взагалі не існувало. Численні допити і тортури не зламали колишнього офіцера. Після року перебування за гратами колегія ДПУ засудила Камінського до п'яти років тюремного ув'язнення.

Феодосій Тимофійович відбув увесь п'ятирічний термін покарання у Хабаровської в'язниці «від дзвінка до дзвінка» і жадав повернутися додому. Проте, жити у рідному Миколаєві Камінському було суворо заборонено, довелося поспіхом виїхати до Запоріжжя, щоб знову не потрапити до тюрми. На превеликий жаль і тут йому не дозволили працювати в краєзнавчому музеї. Тому відомий історик-археолог влаштувався економістом в проектний відділ заводу «Запоріжсталь».

Не зважаючи на щільний контроль НКВС, Ф. Камінський примудряється приватним чином брати участь у роботі археологічної експедиції, яка досліджувала козацький некрополь на острові Хортиці, становить опис декількох екскурсійних маршрутів по місту і допомагає створювати музей Дніпробуду.

Таке напівлегальне подвижництво закінчується сумно. У 1937 році він знову опиняється за гратами. Цього разу йому висунули нове міфічне обвинувачення – створення української націоналістичної організації, яка мала на меті побудову незалежної української держави під протекторатом Німеччини. Знову допити, тортури і вирок – 10 років концтаборів без права на листування.

Велика Вітчизняна війна непомітно пройшла повз життя Камінського. Радянська система не дала можливості «ворогу народу» знову, як в молоді роки, покласти життя на вівтар Вітчизни. У 1947 році хворий шістдесятирічний археолог повертається з місць позбавлення волі в Запоріжжя. Йому знову не дозволяють працювати в музеї. Доводиться йти обліковцем на нафтобазу, але дістають і тут. Камінському забороняють жити в обласному центрі. Він їде в Нікополь і влаштовується до місцевого міськкомунгоспу звичайним малярем.

На цьому негаразди не припиняються. У 1949 році його знову заарештовують і знову дають п'ять років таборів. Хворий старий відправляється до Північного Казахстану, де працює техніком-будівельником у Петропавловську.

Відбувши сповна увесь термін покарання Феодосій Тимофійович у 1954 році повернувся до Миколаєва, влаштувавшись, нарешті, старшим науковим співробітником в обласний краєзнавчий музей до відділу історії дорадянського періоду. Він почав збирати матеріали з історії родини Аркасів, етнографії, брав участь у роботі археологічних експедицій з дослідження пам’яток ольвійської хори.  Тільки в 1956 році з Ф. Камінського було знято усі звинувачення, а у 1958 році, в семидесятирічному віці, він пішов на пенсію.

Приховані плити

У 1912 році на честь століття перемоги російських військ над французькою армією Наполеона у Вітчизняній війні, у Миколаєві в тодішньому Маріїнському, а нині Аркасівському сквері було встановлено пам'ятник. Монумент представляв собою чотиригранний червоного граніту обеліск, у верхній його частині були укріплені барельєф імператора Олександра I в лавровому вінку, а також напис: «Героям війни 1812 року».

Пам'ятник  споруджувався у кілька етапів на кошти міської скарбниці та пожертви городян. Через деякий час після офіційного відкриття біля його підніжжя була встановлена уклінна жіноча фігура Матері-Батьківщини у довгому вбранні – вона простягала лавровий вінок до барельєфа імператора. Творцями пам'ятника були архітектор Луїджі Біоджіолі і художник Генріх Рих. Загальний архітектурний нагляд здійснювався міським архітектором Є.А. Штукенбергом.

Після остаточного встановлення радянської влади, у 1922 році пам'ятник був розорений, всі бронзові елементи відправлені на переплавку, а обеліск став основою для нового пам'ятника радянської епохи, присвяченого бійцям Сиваської дивізії. Збереглися лише кілька фотографій початку XX століття, що відобразили монумент, як він виглядав на той час.

Минали роки. У 1990 році до Миколаївського краєзнавчого музею несподівано надійшли унікальні експонати: 5 білих мармурових плит у формі гербового щита з написами, присвяченими великим боям війни 1812 року. Плити були знайдені заритими в землю в одному з флігелів по вул. Громадянській, 51! 

На думку головного зберігача фондів Миколаївського краєзнавчого музею Н.О. Кухар-Онишко, вірогідно, ці плити призначалися для пам'ятника героям війни 1812 року, але вчасно не були встановлені. Швидше за все, припускає Наталія Олександрівна, Феодосій Камінський сам і сховав плити, щоб вони не були знищені більшовиками, оскільки написи на плитах прославляли військову перемогу імперської Росії. Наприклад, на одній з плит вибито такий напис: «13 октября 1812. Малоярославец. Императорское ура!».

На момент знахідки Феодосія Михайловича вже дванадцять років не було в живих. Він наче віддав останню данину рідному улюбленому місту, в якому народився і трагічно загинув...

Трагедія 1978 року

Останні роки життя Феодосій Камінський був самотній. Син жив у Львові, дружина давно померла. Однак настільки міцними виявилися його духовні зв'язки з колективом краєзнавчого музею, що музейники ще двадцять років, до самої кончини, допомагали Камінському, підтримували з ним дружні стосунки. Спогади про старого історика, спогади найсвітліші та найтепліші, донині живі серед співробітників музею, які особисто знали цю надзвичайну, видатну людину. Тим гірше сьогодні звучить заключний акорд, що оповідає про останній день його життя.

Звичайно, Ф.Т. Камінський не міг не бути колекціонером. І одного разу злочинці зазіхнули на колекцію Феодосія Тимофійовича: монети, картини, написані і подаровані друзями і близькими. Газетні публікації останніх років надають можливість дізнатися, як сталася ця трагедія.

В один із днів жовтня 1978 року у чергову частину Миколаївського УВС зателефонувала дівчина: в будинку по вулиці Московській убитий її дід, відомий історик і колекціонер Феодосій Камінський.

Перед міліціонерами на місці злодіяння постало жахливе видовище. Було очевидним, що діда задушили. У кімнаті було 23 рами від картин, полотна яких були вирізані.

Як виявилося, у Феодосія Тимофійовича з віком різко погіршився зір і до нього додому приходив лікар-окуліст. Потім став приходити вже інший «лікар», який почав дуже нав'язливо цікавитися картинами, що знаходились в будинку. Камінському це не сподобалося, і він попросив онуку, щоб цей «спеціаліст» до нього більше не приходив. Щось в його поведінці насторожувало старого.

А «лікар» наостанок привів у дім двох невідомих, яких представив внучці як колег. Вони, мовляв, допоможуть оглянути хворого. Нічого не підозрюючи, онука дозволила їм пройти в кімнату до діда. Приблизно через годину вони вийшли і сказали, що оглянули хворого, прописали йому ліки і зараз він відпочиває.

А незабаром онучка виявила діда мертвим. Камінському було 90 років...

Для розкриття злочину була створена оперативно-слідча група. МВС УРСР тримало на особливому контролі хід розшуку. До апарату управління карного розшуку підключився і відділ боротьби з розкраданням соцвласності.

Згодом було отримано інформацію, що один студент цікавиться історичними цінностями і неодноразово бував у Камінського, консультувався з історії. Сам студент тим часом змінив свою зовнішність: вкоротив волосся, не голився, став носити темні окуляри. Одного разу з двома невідомими ввечері вийшов з квартири і попрямував у бік готелю «Миколаїв». Всі троє вели себе вкрай обережно, перемовлялися тишки, міняли маршрут. По одному увійшли в номер готелю, в якому проживали артисти Московського цирку, що знаходився в той час з гастролями в Миколаєві.

Мешканці номеру опинилися під увагою оперативників. Чекали приходу ще кого-небудь, але безуспішно. Компанію взяли та доставили до Заводського райвідділу. Міліціонерів цікавив студент, який з двома невідомими відвідав їх у готелі. Виявилося, що він запропонував москвичам картини, які представляють художню цінність. Сумнівів не було, що саме цей молодик причетний до вбивства колекціонера.

Незабаром його було виявлено і затримано. Паралельно були затримані двоє подільників. Ними виявилися студенти Сімферопольського держуніверситету. На допиті вони розповіли, що студент дійсно відвідував квартиру Камінського. Вирішивши викрасти картини, зловмисник приїхав до Сімферополя і виклав план знайомим, які погодилися взяти участь у злочині. Під виглядом лікарів вони і відвідали старого вченого. Зв'язали дідові руки і ноги, а щоб не покликав на допомогу онуку, заклеїли йому рот і ніс пластиром. Раніше вони познайомилися з артистами московського цирку і запропонували їм придбати крадені полотна.

Протягом семи діб зухвале вбивство Ф.Т. Камінського з пограбуванням було розкрито. Злочинці понесли покарання.

Вчений, життя якого було суцільним випробуванням на твердість характеру і волі, навіть смерть прийняв мученицьку...

Наукова спадщина

Діяльність Феодосія Камінського сприяла поступовому формуванню науково-теоретичного ядра краєзнавства у тісному зв’язку із загальнокультурною просвітницькою роботою: збереження матеріальних пам’яток, збір спогадів, дослідження старих міських будівель, організація самостійних археологічних розкопок.

Як краєзнавець і археолог, Феодосій Тимофійович Камінський написав понад 100 статей і нарисів; проводив екскурсії по пам'ятних місцях Миколаєва, читав лекції. Він любив людей і дуже цінував  такі «живі документи», як свідчення очевидців. У його архівах збереглися записи численних бесід з городянами - свідками інших часів.

Будучи свідком подій, вчений описав суд над лейтенантом П. Шмідтом та його сподвижниками в Очакові, обстежив Руську косу на Бузькому лимані - місце переправи у 1709 р. шведської армії, яка втікала з-під Полтави; знайшов табір Карла XII. Він записував із розповідей очевидців подробиці тих подій, свідком яких не міг бути сам: руйнування у 1936 р. могили засновника Миколаєва М.Л. Фалєєва, страти піонерів-підпільників Віті Хоменка та Шури Кобера, бій десантників К. Ольшанського під час визволення Миколаєва у 1944 р.

Перебуваючи на посаді директора Миколаївського історико-археологічного музею,  створив першу в Україні лабораторію, в якій працювали над збереженням і реставрацією зібраних цінностей.

Ще коли Феодосій був учнем Миколаївського реального училища, Леся Українка подарувала йому бандуру. Зараз цей інструмент зберігається у музеї Лесі Українки в Києві.

Феодосій Тимофійович мав надзвичайні наукові здібності. До чого б не торкалася його думка, зафіксовувалось і узагальнювалось. Навіть під час Першої світової війни, перебуваючи на фронті, провадив спостереження.

У 20-х роках Ф. Т. Камінський готує до друку ряд науково-краєзнавчих праць, в тому числі “Екскурсійні маршрути по Миколаєву”, “Причини арешту Т. Г. Шевченка у 1859 році”, “Путівник по розкопках Ольвіїї”, та, нажаль, вони десь загубились під час арештів Феодосія Тимофійовича. Є відомості, що він також є автором першої шахової книги у Запоріжжі, проте, доля її також невідома.

Після смерті Камінського його особисті архіви увійшли до складу музейних архівів. До цих пір ці безцінні документи використовуються нащадками.

Уся багатостраждальна наукова і життєва діяльність Феодосія Тимофійовича Камінського була спрямована на виявлення, охорону, збереження та попереднє вивчення пам’яток археології та старожитностей, на які так багатий наш край. Вчений, що пройшов пекельне горнило Першої світової війни, тортури і жах радянських концтаборів, не дивлячись ні на що залишився ЛЮДИНОЮ.

Можливо, найближчим часом Миколаївський обласний краєзнавчий музей буде названо на честь особи, яка все своє життя присвятила служінню історії і археології задля нащадків – іменем Феодосія Тимофійовича Камінського.

Підготували: учні Миколаївської ЗОШ № 36
Любов Гура, Богдан Дмитрук, Ярослава Гриценко, Анастасія Школьнік
Консультанти:
Козлова Л.В., Караташ Н.А.

Адміністрація сайту дякує Наталі Михайлівні Гаркуші за консультації та правки щодо історичної достовірності статті.

Николаевский БазарЪ на twitter