От прошлого через настоящее к будущему...

Розвиток поштового зв’язку Миколаївщини в кінці XVIII – XIX столітті

"Садоводство Николаева Херсонской губернии и его окрестностей"


21 апреля 2018 года в "Народном саду" в 12.00 состоится презентация уникальной книги, впервые изданной в 1897 году! Приглашаем на презентацию второго издания книги Якова Эттингера!

Почтовая тройка Российской империиІсторія розвитку засобів зв'язку на Миколаївщині почалася в кінці XVIII ст. і багата цікавими фактами і подіями, що заслуговують уваги сучасників.

Розвиток поштових мереж Миколаєва та Херсона відбувався за схожими з Одесою схемами. Перша поштова контора в місті Миколаєві була збудована у зв'язку з розвитком кораблебудування разом із зведенням адміралтейства у 1788-1789 рр. і містилася по вулиці Адміральській, 23. Через декілька років в Миколаєві створили державну кінно-поштову станцію. Для обслуговування приватної пошти та перевезення пасажирів купець А.Самокішин утримував дві кінно-поштові станції. Згодом вони були прийняті у казенне управління [1].

На території Миколаївщини поміж інших населених пунктів в кінці XVIII - XIX ст. виділялися своєю поштовою історією Ольвіополь (сучасний Первомайськ) та Вознесенськ.

Ольвіопольська пошта була однією із самих давніх на території Півдня України. Оскільки в 1781 р. завершувалися переговори про укладення миру між Росією і Туреччиною і Г.Потьомкін повідомив Катерину II про їх результати, імператриця наказала йому відправити кур'єра до Ольвіополя. Освоєння Північного Причорномор'я було неможливим без «пристойної і справної пошти». Поштовий тракт проклали з Ольвіополя через Бендери і Яси на Бухарест. Російський посланник у Туреччині Стахієв обрахував, скільки коштуватиме експлуатація пошти на цьому шляху. До царського указу також додавався штат прикордонного поштамту: поштмейстер, два писаря, дванадцять листонош. При цьому було бажаним, щоб вони володіли турецькою мовою. Встановлених коштів на утримання поштамту виявилося замало і через два роки установі почали додавати додатково по 1000 руб. на рік. Вартість приватного листа від Ольвіополя до Константинополя дорівнювала 15 коп. за лот, тобто за 12,8 г. Витрати не покривалися доходами, тому через три роки за лист у Туреччину брали вже 50 коп. за лот [2].

10-копеечная почтовая марка, Россия.З грудня 1781 р. Поштовий департамент був довірений графу О.О.Безбородьку. Утримання Поштового департаменту передбачалося ґрунтувати на власних, поштових прибутках. Таким чином, з цього часу поштове управління стало фінансово самостійним. О.О.Безбородько докладав усіх зусиль для вдосконалення пошти. До наявних 76 поштових установ, за час його правління додалося два поштамта - у Чернігові і Ольвіополі та 20 поштових контор, у тому числі у Херсоні, фортеці св. Єлизавети, Кременчуку та Острі.

Так, в 1782 р. Малоросійський поштамт був заснований у Чернігові. Йому підпорядковувалися всі поштові установи Лівобережної України та прикордонний поштамт в Ольвіополі [3].

У «Поштовому словнику Російської держави» 1820 р. відзначено, що в Одесі, місті Херсонської губернії, є портова поштова контора, підвідомча Малоросійському поштамту, шляхи від неї ведуть до Миколаєва, Тирасполя, Овідіополя, Балти, Вознесенська та Ольвіополя [4].

Істотні зміни в структурі поштових установ відбулися за наказом Сенату від 22 жовтня 1830 р., згідно якого з 1 січня 1831 р. були ліквідовані губернські поштамти, крім Московського і Петербурзького. На їхнє місце влаштовувались губернські поштові контори, які поділялися на три класи та прикордонні, які поділялися на два класи. Контори підпорядковувалися Поштовому департаменту. Повітові поштові контори були 4-х класів і знаходилися у підлеглості губернських контор.

Якими ж правилами керувалася поштова служба у своїй діяльності?

«Положення про влаштування поштової частини» було прийнято 22 жовтня 1830 р. і складалося із дев'яти розділів [5]. Згідно Положення, за наглядом за діями поштових установ в Російській імперії і в Україні включно, створювались 11 поштових округів на чолі з пошт-інспекторами. В штат округу, крім поштмейстера, входив помічник і листовод.

Окружні пошт-інспектори були зобов'язані два рази на рік відвідувати закріплені за ними поштові установи, контролювати їхню роботу, не роблячи ревізій, перевіряти, як утримуються поштові станції, організацію перевезення пошти. Про результати огляду пошт-інспектор докладав Поштовому департаменту. Поштові установи Херсонської губернії поділялися на чотири класи: губернська контора в Херсоні була 2 класу; прикордонні контори в Одесі і Дубоссарах - 1; повітові контори в Миколаєві, Єлисаветграді - 1; Тирасполі - 2; Новомиргороді, Ольвіополі, Бериславі, Вознесенську - 3; Олександрії, Овідіополі, Крилові, Очакові, Бобринці - 4 класу.

Почтовая контора в Николаеве. Начало ХХ векаВ залежності від класу поштових контор були визначені їхні штати. Оскільки більшість контор відносилися до 2-го класу, варто сказати, що штат такої контори у губернському центрі нараховував 23 особи (поштмейстер, його помічник, бухгалтер, листовод, три старші сортувальники та три молодші, унтер-офіцер, десятеро листонош та два охоронця).

Ще в кінці XVIII ст. для поштарів була введена спеціальна форма, яка у незмінному вигляді проіснувала до 1832 р. Листоноші носили червоний суконний кафтан з білим поясом. Мундир одягався поверх звичайної сукні. Картузи також були червоні. Поштар носив на груді мідну бляху з державним гербом, а через плече на гарусному (гарус - сучена біла або кольорова вовняна пряжа) шнурі - поштовий ріжок. На кур'єрських і поштових конях під дугою вішали дзвіночок. Категорично, під страхом жорстокого покарання, заборонялося користуватися дзвіночками особам, які не мали відношення до пошти [6]. В 1832 р. було введено нове Положення про одяг поштових чиновників [7]. Так, поштарі мали носити палеві жилети, зелені панталони і чоботи зі шпорами [8].

За реформою 1830 р. вводилося положення щодо влаштування «вільних пошт», одного з різновидів комерційного підходу до поштової справи [9]. Суть його зводилася до того, що пошту влаштовувати могла будь-яка людина. Усі бажаючі могли утримувати поштові станції на «прогонні гроші», не одержуючи нічого від казни. Дозвіл видавався на декілька років.

Власники вільних пошт, передусім, підвищили прогонну плату. Вони одержали право перевозити приватних осіб за їх згодою. Власники мали дотримуватися правил, існуючих для державної пошти. Це стосувалося і кількості задіяних коней, і швидкості перевезень, і часу на обмін кореспонденції та зміни коней. На останнє, наприклад, відводилося лише 15 хвилин, обід та вечеря не могли тривати більше години, а сніданок й того менше - 30 хвилин [10]. За статистикою, в Херсонській губернії перевезення кореспонденції, посилок і пасажирів повністю здійснювалося вільною поштою [11].

Почтовая открытка с изображением почтальона. Россия. Начало ХХ века.Чиновники, за виключенням сортувальників і листонош, розбірників, станційних доглядачів, канцелярських службовців, влаштовувались і звільнялись Поштовим департаментом. В прикордонних конторах поштмейстер та його помічник повинні були володіти іноземними мовами [12]. В Миколаєві прикордонну пошту доглядали митниці. Тим, хто мав справу з міжнародною поштою, встановили доплату за знання англійської мови. Перевірку цих знань проводили особи, що не працювали у поштово-телеграфній службі.

В середині XIX ст. в Миколаєві не було поштових скриньок, листи здавалися у приватні крамниці і працівник пошти раз на день обходив їх, а потім відносив зібрану кореспонденцію до поштової контори.

З великими труднощами працювали на Миколаївщині поштові установи під час земської реформи. Відомо, що у 1888 р. в селі Братському сільський сход ухвалив просити начальника Миколаївської поштово-телеграфної контори Херсонської губернії клопотати перед Одеським округом виділити «для опускання листів» поштову скриньку, оскільки вони вже зібрали з селян 13 руб. 30 коп. [13]. До цього часу у Миколаївському повіті вже було 18 відділень зв'язку [14].

В 1855 р. в Миколаєві почав діяти електричний телеграф. Однак, до цього року також працював телеграф, тільки «оптичний». Центральний пункт так званого «оптичного» телеграфу розташовувався на території астрономічної обсерваторії і служив для передачі і прийому інформації і розпоряджень портам Півдня і Чорноморському флоту.
Телеграфна лінія Миколаїв-Кременчук-Київ-Москва-Петербург почала діяти в 1859 р. Трохи пізніше був організований телеграфний зв'язок з м. Сімферополем [15].

Почтовый вагон. Россия. Вторая половина ХІХ века.З 1852 р. пошту почали перевозити залізничними вагонами. В січні 1871 р. Державна Рада затвердила «Статут про перевезення пошти залізницями». Згідно Статуту, залізниці зобов'язувалися погоджувати з поштовим відомством розклад руху поїздів, причіпляти поштові вагони, ремонтувати їх, виділяти приміщення на станціях для зберігання поштової кореспонденції, а також в кожному пасажирському поїзді - місце для пошти і супроводжуючого. На самих залізницях поштові операції не проводилися. Статутом заборонялося керівникам залізниць приймати і самостійно пересилати гроші, цінні папери, бандеролі, посилки. Правила перевезення пошти залізницями набрали сили 9 січня 1873 р. [16].

Спочатку до Миколаєва вагони йшли із Києва. Поступово склалася схема маршрутів, яка діяла багато років. Управління поштових перевезень проіснувало 22 роки і керівництво перевезеннями передали у територіальні відділи.

Правила і умови перевезень пошти на перших залізницях було покладено в основу угод, то укладалися з приватними залізницями. Крім упакованої пошти (баули, посилки) по залізницях перевозили й цілі поштові карети, які встановлювалися на платформи. Вантаж вагою до п'яти пудів здавався у багажний вагон. Із збільшенням пошти її стали перевозити у спеціальних вагонах. Але кореспонденція в них не оброблялася і в дорозі обмінювалися лише закриті поштові речі [17]. За втрату або пошкодження поштової кореспонденції, за провиною роз'їзного чиновника або сортувальника, на них накладався штраф у розмірі 10 руб. за кожний лист, який знаходився в постпакеті [18].

Поштовою реформою 1885 р. було введено нумерацію поштових вагонів. Почалося детальне сортування листів; губернських містах за їх маршрутами, виділення прямих постпакетів до адресних підприємств при наявності п'яти і більше листів [19].

В процесі розвитку мережі залізних доріг деякі поштові тракти почали втрачати своє колишнє значення. Про це говорять звіти, які розглядалися в 1886 р. Державною Радою. за поданням Головного управління пошт і телеграфів. В результаті, були прийняті заходи «Про порядок скорочення поштового руху по ґрунтовим трактам в результаті будови залізничних доріг» [20].

Земская почтовая марка Херсонской губернии.Так, царським Указом 1893 р. на ім'я імператора із Миколаєва і Ольвіополя поштовими вагонами було дозволено пересилати поштову кореспонденцію в Сімферополі [21]. В 1899 р. на станції Голта Єлисаветградської ділянки південно-західної залізниці був встановлений обмін пошт між вагонами руху Харків-Бірзула. Керівним пунктом для трактів Голта-Голованівськ і Голта-Миколаїв була призначена Ольвіопольська поштово-телеграфна контора [22].

Встановлені і вдосконалені в другій половині XIX правила перевезення пошти залізними дорогами проіснували майже 50 років. Проект нових правил був розроблений і представлений до розгляду Міністерств шляхів сполучення і фінансів тільки в 1913 р. Остаточно проект був затверджений 14 червня 1917 р. [23].

Із середини 50-х рр. XIX ст. в Україні і Росії отримали широке розповсюдження регулярні перевезення по внутрішнім водним шляхам сполучення (рікам і озерам), які здійснювалися на основі узгоджень між поштовим відомством і приватними пароплавними кампаніями.

З 1896 р. приватними пароплавами «Молнія» і «Орел» по річці Південний Буг почалося перевезення пошти між містами Миколаїв і Вознесенськ. Пізніше, в 1902 р. власниками цих пароплавів - купцем ІІ-ї гільдії Михайлом Григоровичем Олевинським, Олександром Аполлоновичем Мелетиним і агентом вознесенського пароплавства Дометієм Григоровичем Дзино була створена пароплавні кампанія «Молнія, Вулкан і Зоря» [24].

Пошта між Миколаєвом і Вознесенськом перевозилася в навігаційний період, тобто з 1 квітня по 31 жовтня, шість разів на тиждень. Для догляду за рухом пошти на пароплавах були встановлені посади листонош.

Прибітие парохода на Вознесенскую пристань в Николаеве (Совр.нижняя набережная бульвара). Фото начала ХХ века.За перевезення пошти власники кампанії отримували від Поштового департаменту за кожну навігацію по 400 руб. [25]. Починаючи з 1901 р. на пароплавах кампанії, для нагляду за поштою, було введено посади двох листонош, які отримували по 16 руб. за рік. Перевозилася лише та пошта, яка здавалася поштовим відомством. Ні капітан, ані команда не мали права приймати поштові відправлення іншим шляхом [26]. По мірі накопичення досвіду з організації перевезень пошти водним транспортом, до перевезень почали приймати не тільки прості листи, але й телеграми, рекомендовані листи, цінні пакети та друковану продукцію [27].

Починаючи з 1902 р. кампанія «Молнія, Вулкан і Зоря» перевозила пошту безкоштовно. Як компенсацію, пароплавам надавалося право піднімати на щоглах поштовий прапор, що давало їм переваги та пільги при ремонті, завантаженні паливом, проходженні митних процедур тощо [28].

Отже, завдяки поштовим реформам XIX століття, з розвитком мережі залізниць та інтенсифікації судноплавства скоротилися терміни перевезень пошти, зріс її обсяг. Важливого значення набули послуги міжнародного зв'язку В XIX ст. поштова структура і мережа Півдня України вийшли на одне з перших місць за своїм значенням.


Автор статті: І.С.Міронова

Література
1. Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО). - Ф.87. - Оп. 1. - Спр.36. - Арк.4.
2. Мухін В., Мороз В., Дюков П., Іванов В., Юрій В. Віл гінця до Інтернету. Нариси з історії української пошти. - К.: [Б.в.], 2002. -С.42-43.
3. Там само. - С.43.
4. Почт-словарь российского государства. - СПб., 1820 - С.117.
5. ДАМО. - Ф.87. - Оп. І. - Сир.36. - Арк. 1 -20.
6. Вигилев А.Н. История отечественной почты. - М.: Радио и связь, 1990. - С.275.
7. ДАМО. - Ф.87. - Оп. 1. - Спр.37. - Арк.72.
8. Там само. - Спр.38. - Арк.62.
9. Там само. - Спр.36. - Арк. 16.
10. Мухін В. та ін. Вказ. праця. - С.55.
11. Краткій обзоръ деятельности главнаго управленія почтъ и телеграфовъ, съ почтово-телеграфною статистикою за 1885 годъ. Изданіе главнаго управленія почтъ и телеграфовъ. - СПб: Типографія императорской академіи наукъ, 1887. - С.І2.
12. Бизина В.Г. Из истории украинской почты. (К 225-летию Киевского почтамта). - К.: [Б.в.], 2000. -С. І8-19.
13. ДАМО. - Ф.87. - Оп. 1. - Спр.70. - Арк. 141.
14. Мухін В. та ін. Вказ. праця. - С. 103.
15. ДАМО. - Ф.87. - Оп. 1. - Спр.43. - Арк.84-87.
16. Материалы по истории связи в России XVIII - начало XIX вв. Обзор документальных материалов. - Л.: Главполитграфпром СССР, 1966.-С.49.
17. Мухін В. та ін. Вказ. праця. - С.57-58.
18. ДАМО. - Ф.87. - Оп. 1. - Спр.47. - Арк.79.
19. Там само. - Спр.50. - Арк.7.
20. Материалы по истории связи в России XVIII - начало XIX вв. - С.50.
21. ДАМО. - Ф.87. - Оп. 1. - Спр.568. - Арк.4.
22. Там само. - Спр.570. - Арк.8.
23. Материалы по истории связи в России XVIII - начало XIX вв. - С.50.
24. ДАМО. - Ф.87. - Оп. 1. - Спр.82. - Арк.48.
25. Там само. - Арк.6-7.
26. Мухін В. та ін. Вказ. праця. - С. 118.
27. Материалы по истории связи в России XVIII - начало XX вв. - С.46.
28. ДАМО. - Ф.87. - Оп. І. - Спр.82. - Арк.26-27.

Фотоснимки марок взяты с ru.wikipedia.org и www.mycity.kherson.ua

Новое в фотогалерее

Гаражное ТелевиденЬе Николаева

Этот день в истории Николаева:

Даты до 1917 года указаны по старому стилю

1945:

Было присвоено звание Героя Советского Союза всему подразделению - 67 десантникам (Ольшанцам)

Николаевский БазарЪ на twitter