Парк Бішлера на березі Бугу

На початку ХХ ст. російська імперія являла собою вузол протиріч. Необхідність розвитку країни було неможливо реалізувати в умовах віддаленості територій, якими складно було управляти. Протиріччя існували всюди: в соціально-економічній галузі, між селянством та панами, між центром і народами імперії.

У політичній сфері – між владою і громадянським суспільством, яке тільки зароджувалось. Усі ці протиріччя вийшли на поверхню після поразки Росії у війні з Японією. Сталася революція 1905 р. Щоб хоч якось заспокоїти народ, направити його енергію в спокійне русло, влада стала приділяти багато уваги культурним заходам. По містах відкривались театри, циркові площадки, купальні, сади відпочинку. Миколаїв не став винятком.

Народні розваги в місті координувала спеціально створена Комісія.

Було утворено «Комітет піклування про народну тверезість» й відкрито два сади тверезості. Один з них знаходився на Воєнному ринці, другий - поблизу Спаського пагорбу, неподалік яхт-клубу.

Новостворене «Товариство трудової допомоги» влаштовувало забави в садах у супроводі оркестру духової музики Прагського полку. Тут збирали допомогу для притулку.

Товариство «Просвіта» організовувало українські гуляння. Останні користувались великим попитом, адже багато навколишніх населених пунктів складали вихідці з Полтавської, Київської, Чернігівської губерній (Варварівка, Баловне, Федорівка, Березнегувате, Висунск, Калинівка, Гурївка, Лимани). Сади прикрашались в українському стилі, тут ставили декілька курінів, в яких відвідувачам пропонували горіхи, насіння, печиво та інші десерти. Дівчата в національному вбранні радо зустрічали гостей.

У приватному театрі Шеффера давались вистави заїжджих акторів. Власної труппи не було. Час від часу з гастролями приїжджала опереточна група ліліпутів. Вони представляли одно-двоактні оперетки і відзначались незвичними голосами. Тим же Шеффером на вулиці Малій Морській, кут Таврійської, було зведено будівлю цирку. Тут не раз виступав одеський клоун Танті. Миколаїв відвідували різноманітні труппи з дресированими звірами. На арені можна було побачити інтригуюче протистояння змії та зайця. В перервах поні катали маленьких дітей. Одного разу до міста пароплавом привезли чотирьох слонів. І коли їх вели з порту до центру, слони звільнились від кайданів і почали бешкетувати. Це відбулося в перевулку «А». Вони ламали дворові ворота і пробивали собі дорогу через городи у напрямку до вулиці Левадівської. Протримавши у страсі  навколишніх жителів декілька годин, слони вгамувались.

Особлива активність спостерігалась у місті з настанням весни. В яхт-клубі влаштовувались гонки на байдарках. На Царській пристані стояв плавучий електричний театр «Енергія», в якому демонструвались картини, була представлена програма вар’єте, виступали артисти-трансформісти.

З тієї ж Царської пристані товариство любителів природи організовувало різні екскурсії. Звідси на бензомоторному катері «Флірт» можна було відправитись для огляду берегу між Малою і Великою Коренихами. Здалеку було видно чорний густий дим з високої труби катера. У місті на ті часи можна було почути таку розмову:

- Тато, тато, дивись – негри йдуть!
- Дитинко, це не негри. Це – пасажири пароплаву «Флірт» повертаються з прогулянки.

Квиток на катер коштував 15 коп., а повернутись з Коренихи до Каботажної гавані можна було на човні за 5 коп. Для дітей кожної години влаштовувались поїздки тим же катером із Спасська до «дальніх» Лісків. Там можна було навіть купатись, але лише тим дітям, хто мав письмовий дозвіл від батьків. Дорослим також був до вподоби цей куточок міста. Тут грав віденський оркестр під управлінням соліста-скрипаля Шульберга.

Біля Варварівського мосту кожної неділі збирались групи для пішохідної екскурсії до саду Ламберта, який знаходився на південній околиці Варварівки. Для оглядин бузьких порогів за Вознесенськом можна було відправитись із нижньої частини Бульвару.

На самому Бульварі також часто організовували народні гуляння. З нетерпінням кожного літа містяни чекали «Сорочинського ярмарка». Його влаштовувало також товариство «Просвіта». Хоч вхід і був платним, та на Бульварі «яблуку ніде було впасти». При вході відвідувачів зустрічав кремезний бюст Гоголя на високому постаменті. Він був прикрашений прапорами, квітами, орнаментами української вишивки. На площі біля ілюзіону розкинувся сам ярмарок. Так звана «корчма» зображала велику дерев'яну хату, складену з театральних декорацій – тут молодь в святковому вбранні продавала вареники, пиріжки, ковбаси.

В «куренях» можна було купити цукерки, солодощі, а також  гончарні вироби полтавських кустарів. Біля возів стояли кози, коні, вівці, корови, воли, свині. Час від часу волів запрягали і молодь на возах зображала народне весілля. Було цікаво спостерігати сцени повернення українців з жнив. Тим часом хор на естраді співав «Славу Гоголю». Кошти, зібрані з квитків, витрачались на благодійництво.

Театрально-розважальний бум спонукав миколаївських підприємців вигадувати й реалізовувати нові ідеї. Так, купець Фрідріх Бішлер, відкупивши у графа Ламберта старий парк у Варварівці, влаштував там розкішний куток відпочинку. На березі Південного Бугу він збудував 2-поверховий ресторан з відкритими верандами, просторими залами, окремими кабінетами.

Якщо Сади тверезості, купальні в Лісках і свята на Бульварі відвідували, в основному, представники незаможного контингенту, то до Варварівки відправлялись особи, здатні витратити на всякі розваги значно більші суми. Тут бували і міський голова Баптизманський, і гласний Леонтович, і командир порту Перелішин і, навіть, духовники.

З нижньої набережної Бульвару на другий берег Бугу щоденно з ранку до третьої години ночі катер виконував 15 рейсів. Відвідати «Парк Бішлера» прагло все більше і більше  бажаючих. В окремі дні число перевезених становило до трьох тисяч чоловік. Коли з'ясувалось, що катер не справляється з напливом гостей, Бішлер придбав власний пароплав на 360 місць. Для цього йому довелось терміново продати свою садибу Добра Балка неподалік Новополтавки. На продаж також були виставлені 125 племінних коней петровського заводу, 60 корів української та угорської порід, 10 чистокровних биків, 200 робочих волів, 30 іоркширкських свиней та ін.

У Варварівці на естраді виступали капелли, мандолінисти, куплетисти. Обабіч ресторану в колись захаращеному липовому парку «розбили» сквер, в раковині часто грав оркестр 37-го флотського экипажу.

В концертному залі Парка Бішлера щоденно проходили концерти музикальної капелли з 10-15 виконавців. Публіку веселили запальні виходи циганської группи, виступали виконавець російських пісень Кларіна, незрівняний тенор Медведєв, танцювальниці сестри Запорожченкови. Глядачів приводили в захват співи й танці акторів в українських національних костюмах. Щоденно гостям пропонувалась нова програма. На естраді можна було побачити відому акторку Фішкінд, малолітнього музиканта-віртуоза Костю.

Ідея все більше захоплювала амбіційного підприємця. У 1907 р. відкрилась сцена театру «Яръ». Бішлер навіть мріяв створити програму  вар’єте. Про існування «Парку Бішлера» скоро знав не тільки кожний миколаєвець, чутки поширились й в Одесі, і в інших містах. Незважаючи на важку, фактично, ґрунтову трасу, одесити-автомобілісти робили марші-кидки, кінцевим пунктом яких була Варварівка. Чи варто говорити, що Миколаїв у ті роки не знав іншого транспорту, крім гужового.

До всього цього, тоді діяло рішення миколаївської управи, яке забороняло автомобілям переїжджати наплавний міст «гарячим способом» - дозволялось перетягувати їх за допомогою коней або вручну. Та це автомобілістів не засмучувало – вони й не поспішали долати Варварівський міст, а охоче слідували до «Парку Бішлера», де була прекрасна кухня. Кухнею керував уславлений першокласний повар з красномовним прізвищем - Короп. Тут можна було скуштувати фрикасе із дикої куропатки. Подавали перепелів, начинених курячою печінкою. Кожного ранку місцеві риболови несли повз гостей на кухню свіжевиловлену рибу. Здалеку здавалося, що то йдуть люди з коронами ззаду  – а насправді за їх спинами стирчали із мішків судаки, щуки. В меню постійно були присутні блюда із риби. Ресторан був забезпечений різноманітними винами, терпким медом. Замовити відповідний «столик» на різний смак коштувало 0,50 – 1,75 руб.

Миколаїв розвивався. Миколаїв розростався. Миколаїв працював. Миколаїв розважався. Усе це існувало, діяло до початку Першої світової війни.

Потім настали суворі часи…

Програми культурного відпочинку у місті перестали вирувати.

Плавзасоби були націоналізовані і почали працювати в народному господарстві.

Сади тверезості отримали нові статуси.

«Парк Бішлера» відвідувати стало нікому – публіка роз’їхалась. Дерева парку «пішли» на опалення будинків місцевих жителів. На березі Південного Бугу відкрили двоповерхову районну лікарню.

Ну а дороги ще з тих часів вже були поганими… Розбитими… Нікудишніми…

Автор статьи: Александр Лагошняк