От прошлого через настоящее к будущему...

Легендарний дослідник Арктики миколаївець Георгій Брусилов

Тисячі миколаївців, які зачитувалися бестселером радянського часу «Два капітани» навіть не здогадувалися, що основним прототипом одного з героїв роману Веніаміна Каверіна дослідника Арктики капітана Івана Львовича Татарінова був їх земляк Георгій Львович Брусилов.

Георгій Брусилов (1884-1914) народився у Миколаєві 19 травня 1884 р. (6 травня за старим стилем) в родині морського офіцера (у подальшому – начальника Морського генерального штабу та віце-адмірала) Льва Олексійовича Брусилова та його дружини Катерини Костянтинівни, доньки капітана 1-го рангу К.Панютіна, учасника Кримської війни.

Початкову освіту Георгій (або Юрій, як його називали вдома) отримав у рідному місті. Згодом вступив до морського кадетського корпусу в Петербурзі, який закінчив весною 1905 р. у розпал Російсько-японської війни. Тоді ж був відряджений на Далекий Схід. Там Георгій брав участь у військово-морських операціях проти японців, спочатку на міноносці, а потім на крейсері «Богатир», у складі команди якого він через Суец та Гібралтар і повернувся по закінченні бойових дій неушкодженим до Кронштадту.


Лейтенант Георгій Львович Брусилов

Лейтенант Георгій Львович Брусилов

У 1906 році Г.Брусилов отримав військове звання мічмана, а у 1909 – лейтенанта флоту. У 1910-му був переведений до Головного гідрографічного управління, і протягом 1910-11 рр. брав участь у гідрографічних експедиціях Північно-Льодовитим океаном на криголамних пароплавах «Таймир» та «Вайгач», брав участь у дослідженнях річки Колими та займався картографуванням берегів Чукотки.

У 1912 р. Георгій Брусилов отримав на службі відпустку та розпочав підготовку до експедиції, метою якої було пройти Північним морським шляхом з Атлантичного до Тихого океану за одну-дві навігації, як це зробив Ерік Норденшельд у 1878-79 рр. Для фінансування цього проекту ним з найближчих родичів було організувано акционерне звіробойне товариство, що мало на меті мати користь з попутного промислу звіра в арктичних широтах під час експедиції.

Для цього у Британії Г.Брусиловим було придбано вітрильно-парову шхуну «Бленкатра», якій було дане нове ім'я «Свята Анна» на честь головного інвестора експедиції Ганни Миколаєвни Брусилової, дружини генерала О.Брусилова (здійснивший у 1916 р. «Брусилівський прорив» головнокомандувач Південно-Західного фронту О.Брусилов був старшим братом батька Г.Брусилова), яка з власних коштів виділила на спорядження експедиції 90 тисяч рублів.

Цікавою є доля і самого судна експедиції, яке було спущено на воду у Великій Британії 20 липня 1867 р. на верфі у Пембрук-Доці у якості чотирьохгарматного військового корабля під назвою «Ньюпорт». 31 березня 1868 р. «Ньюпорт» був перекваліфікований у дослідне судно і під командуванням капітана Джорджа Нейрса направлений для проведення гідрографічних робіт в Середземному морі.

У 1881 р. судно було викуплено у Британського Адміралтейства Аленом Вільямом Юнгом. А.Юнг раніше двічі, в 1875 і 1876 рр., використовував однотипне судно під назвою «Пандора» у спробі подолати Північно-Західний прохід за одну навігацію і разом пролити додаткове світло на таємницю загибелі експедиції Джона Франкліна. У пам'ять про ці подорожі А.Юнг перейменував «Ньюпорт» в «Пандора II» і використовував в якості яхти.

У подальшому англійський судновласник Лібурн-Пофам придбав «Пандору II», модернізував її (корпус судна був укріплений потрійною дубовою обшивкою, в результаті чого товщина борта склала 27 дюймів (0,7 м), стару 40-сильну парову машину було змінено на сучасну потужністю 400 індикаторних сил, швидкість ходу під парами зросла з 5 до 7,5 вузлів) та перейменував в «Бленкатру».

Яхта «Бленкатра», малюнок по фотографії з книги Хелен Пив «Полярні вогні: звіт про подорож на яхті "Бленкатра"»

У 1890-х роках «Бленкатра» ходила в складі торгових експедицій до гирла Єнісею, працювала за державним російським підрядом при перевезенні вантажів для будівництва Транссибірської залізничної магістралі, забезпечувала організацію резервних складів продовольства за маршрутом плавання експедиції Нансена на «Фрамі». У 1893 р. у рейсі «Бленкатри» до берегів Сибіру взяв участь Фредерік Джексон, який обстежив більше 3000 миль узбережжя між Обью і Печорою. В навігацію 1898 р. в рейсі «Бленкатри» по Баренцеву морю, з заходом на Нову Землю і острів Колгуєв, брав участь відомий шотландський натураліст Вільям Спірс Брюс.

Придбана у 1912 р. Г.Брусиловим для потреб експедиції за 20 тисяч рублів «Бленкатра», незважаючи на свій 45-річний вік, була у доброму стані, зокрема В.Альбанов пізніше писав: «…так сохранилась, что ей трудно дать больше 20 лет, как бы усердно не искать изъянов в ее шпангоутах, бимсах, кницах и обшивках».

Шхуна «Свята Анна» у гавані С.-Петербургу перед початком експедиції

10 серпня 1912 р. шхуна «Свята Анна» під командуванням Георгія Львовича Брусилова вийшла з С.-Петербургу. Вже на самому початку експедиції під час стоянки в Олександрівську-на-Мурмані частина екіпажу, в тому числі і бортовий лікар, старший помічник Н.С.Андрєєв, штурман та кілька матросів відмовились від подальшого плавання. Роль лікаря взяла на себе Е.О. Жданко, донька героя Порт-Артура генерала О.Жданко та племінниця майбутнього начальника Головного гідрографічного управління генерал-лейтенанта М.Жданко, що мала кваліфікацію сестри милосердя. Єдиним штурманом залишився Валеріан Іванович Альбанов, який до цього мав досвід лоцмейстерского плавання в Єнісейської губі і роботи старшим помічником капітана на рейсовому пароплаві в Баренцевому морі.

Перша жінка – самостійна учасниця крижаного дрейфу Ермінія Олександрівна Жданко


В остаточно сформованому екіпажі з 24 чоловік було всього сім професійних моряків, включаючи Брусилова і Альбанова. 28 серпня 1912 р. «Свята Анна» відправилась у подальший шлях, маючи запасів харчів на 18 місяців. Додаткове постачання передбачалося добувати полюванням.

В середині вересня шхуна вийшла через Югорський Шар до Карського моря, 16 жовтня 1912 р. пройшла Карські Ворота, але була затерта кригою біля західного узбережжя Ямалу на широті 71°45'. 28 жовтня 1912 р. під сильним південним вітром почався дрейф кригового поля із вмерзлим судном: замість потрібного шляху на схід шхуна рухалася на північ. До літа наступного року «Святу Анну» винесло на північ від Нової Землі. Спроби команди випиляти канал у кризі до найближчої ополонки ні до чого не призвели, тож на судні почали готуватися до ще однієї зими. У вересні 1913 р. на борту відбувся конфлікт, в результаті якого В.Альбанов склав із себе повноваження штурмана. До початку 1914 р. «Свята Анна» була вже північніше Землі Франца-Йосифа.

Під час цього найтривалішого в історії російських арктичних досліджень дрейфу (1575 км за півтора року) експедиція Брусилова проводила метеорологічні нагляди, виміри глибин, вивчала течії і льодовий режим в північній частині Карського моря, тоді повністю невідомій тогочасній науці. Не зважаючи на вдале полювання під час першого року плавання, ставала відчутною нестача певних продуктів та палива.

10 квітня 1914 року Валеріан Альбанов та тринадцять членів екіпажа залишили судно (82°55’30’’ пн.ш. 60°45’00’’ сх.д.), маючи на меті пішки дійти до населеної землі.

Оскільки план експедиції Брусилова не передбачав піших походів, то все устаткування та обладнання пішої групи – сім байдарок, закріплених на санях і хутряний одяг – було саморобним, виготовленим людьми без досвіду полярних переходів в кустарних умовах на борту «Святої Анни», харчування складалося в основному з сухарів.

Валеріан Іванович Альбанов  – штурман «Святої Анни»

На шхуні разом із капітаном Георгієм Брусиловим залишилось десять учасників експедиції. Через деякий час матроси Пономарьов, Шабатура та Шахнін визнали шлях до континенту непосильним для себе і повернулися назад на судно. У результаті останній екіпаж «Святої Анни» складався з 13 осіб: капітан і начальник експедиції Г.Брусилов, медик Е.Жданко, боцман І.Потапов, машиніст Я.Фрейберг, позаштатний кореспондент архангельської газети гарпунер В.Шленскій, гарпунер М.Денісов, учень ризьких морехідних класів матрос Г.Мельбард, учень ризьких морехідних класів матрос І.Парапріц, матрос Г.Анісімов, матрос І.Пономарев, матрос О.Шахнін, кочегар М.Шабатура, кухар І.Калмиков.

Подальший шлях на лижах, санях і байдарках продовжили: штурман В.Альбанов, старший рульової П.Максімов, матрос Луняєв, матрос Архірєєв, матрос Шпаковський, матрос Баєв, машиніст В.Губанов, матрос О.Конрад, матрос О.Нільсен, матрос П.Сміренніков, стюард Я.Регальд. Альбанов планував подолати близько 160 км і дістатися до архіпелагу Земля Франца-Йосифа, де, як він знав з книги Нансена, розташовувалася база арктичних експедицій Джексона, і там дочекатися якогось судна.

Проведені Альбановим астрономічні спостереження і обчислення координат несподівано показали, що полярників разом з льодом швидко заносить убік від мети. Це була раніше невідома Східно-Шпіцбергенська течія. 3 травня матрос Баєв пішов на розвідку і не повернувся, пошуки не дали результату. 29 червня члени експедиції вийшли на південний берег мису Мері Хармсуорт (острів Земля Олександри), де побачили вільне від льоду море. На десять чоловік залишалося лише дві байдарки і загін вимушено розділився дві партії, одна з яких пішла на байдарках, а інша – на лижах вздовж берегу. За час шляху в береговій партії захворів і помер матрос Архірєєв.

З'єдналися обидві групи на мисі Ніль (о. Земля Георга). Наступною точкою зустрічі був призначений мис Гранта (о. Земля Георга). П'ятеро людей на байдарках прибули в умовне місце і чекали берегову партію, але безуспішно. Далі байдарки пішли до острова Белл і досягли його 5 липня. Дорогою захворів і помер матрос Нільсен. 7 липня обидві байдарки попрямували до мису Флора. Сильний північний вітер поніс в море байдарку з матросами Луняевим і Шпаковський (подальша доля яких залишилася невідомою), але другій байдарці вдалося повернутися до о. Белл.

Узбережжя о. Нортбрук

Нарешті, 9 липня байдарці Альбанова і матроса Олександра Конрада вдалося дістатися до старої бази Джексона на мисі Флора (о. Нортбрук, Земля Франца-Йосифа). 15 липня Конрад самостійно (Альбанов був на той час важко хворим) відправився на мис Гранта для пошуків зниклої берегової партії, але ніяких слідів йому виявити не вдалося.

20 липня до мису Флора підійшла шхуна «Святий Фока» експедиції Сєдова (під командуванням Н.Сахарова) і врятувала В.Альбанова та О.Конрада, єдиних виживших учасників експедиції Брусилова. У результаті знесення льодів Східно-Шпіцбергенською течією з моменту залишення «Святої Анни» вони пройшли більше чотирьохсот кілометрів за майже три місяці.

 

18 січня 1914 року Рада міністрів дала вказівку морському міністерству почати пошуки трьох зниклих експедицій: Георгія Брусилова («Свята Анна»)», Георгія Сєдова («Святий Фока») та Володимира Русанова («Геркулес»). Головним гідрографічним управлінням були організовані кілька пошукових експедицій. Протягом двох років пошуків слідів «Святої Анни» виявити не вдалося. У вересні 1915 р. всі рятувальні експедиції повернулися в Архангельськ, пошуки були припинені.

У 1917 р. вийшла книга спогадів штурмана «Святої Анни» В.Альбанова (у 2000 р. її було видано у США), а у 1919 р. він особисто сприйняв спробу переконати Верховного правителя Росії О.Колчака, у минулому учасника полярної експедиції Е.Толля, організувати ще одну пошукову експедицію. Але йому це не вдалося, і невдовзі сам Валеріан Іванович Альбанов загинув при не до кінця визначених обставинах.

Нову пошукову експедицію під керівництвом Олега Продана було організовано лише у 2010 році. Її членами протягом липня-серпня 2010 р. на території Землі Франца-Йосифа були знайдені останки одного з учасників експедиції «Святої Анни» – особисті речі, спорядження, залишки щоденників. Багато із знайдених речей згадуються у виданому в 1917 р. щоденнику штурмана Альбанова. Передбачається, що знахідки належать одному з моряків берегової частини групи В.Альбанова, що пішла з корабля.

 

Одна зі знахідок, зроблених на Землі Франца-Йосифа експедицією 2010 р.


Із щоденника штурмана «Святої Анни» Валеріана Івановича Альбанова:

«Вторник, 17 июня.
Сегодня замечательный день. На меня сегодня свалилась, как «на бедного Макара» такая «шишка», от которой долго, кажется, я не приду в себя. Вчера вечером два человека, фамилии их называть не буду, вызвались утром, часа в 4, отправиться на поиски дороги и попросили взять с собою, по обыкновению, на всякий случай сухарей. Это у нас всегда было принято делать для предосторожности. Утром я проснулся в половине четвертого и разбудил разведчиков, после чего опять заснул. Проснувшись к завтраку, я узнал, что разведчиков еще нет. В 12 часов дня я уже начал беспокоиться, и мы решили пойти по их следам на поиски. Может быть, лед как-нибудь переставило, и они не могут попасть обратно. Когда мы стали собираться на поиски, то обнаружили очень неприятный сюрприз: оказалось, что разведчики взяли с собой пару лучших сапог Луняева, почти все теплые вещи, принадлежащие Максимову, мешок сухарей весом в 23 фунта, двустволку и все, около 200 штук, дробовые патроны. Я бросился к своему каяку и увидел, что они взяли еще дюжину коробок спичек, бинокль, единственный имеющийся у нас, очень полезный, так как при нем был маленький компасик, и запаянную жестяную банку с почтой и документами всех нас. Не забыли «разведчики» прихватить и единственные наши карманные часы, принадлежащие Смиренникову. Одним словом, наши товарищи снарядились основательно. Взяли они и мои очень хорошие лыжи, оставив мне взамен их ломаные. В общем, никто из нас не был обижен, никто не забыт. Не могу описать нашего негодования при этом открытии. Все порывались сейчас же бежать на лыжах в погоню за ворами, и если бы теперь их удалось настигнуть, то безусловно, они были бы убиты».

Пізніше, коли основна група дісталася до острова, утікачі, зрозумівши, що одним їм не врятуватися, повернулися до Альбанова, і він не тільки простив, але і не назвав їх імен у своєму щоденнику.

 

Сторінка зі щоденника Альбанова, знайдена поряд із останками учасника експедиції

Подальша доля самої шхуни «Свята Анна», членів її останнього екіпажу та капітана Георгія Брусилова до нашого часу невідома. Найімовірніше, судно було розчавлене кригою, а люди загинули від голоду або разом з судном, або після висадки на лід. Однак існують і інші версії, за однією з них судно, винесене в Північну Атлантику, стало жертвою нападу германського підводного човна.

Інша версія зв'язується з книгою француза Рене Гузі «У полярних льодах. Щоденник Івонн Шарпантьє», російський переклад якої вийшов у 1928 р. у Ленінграді у видавництві «Навколо світу». В ній від особи учасниці описується полярна експедиція за своїм сюжетом разюче схожа на експедицію Брусилова, хоча назва судна та імена учасників інші. Вельми цікаво те, що в книзі висвітлюються події, що мали місце вже після уходу групи штурмана. Напрошується висновок: зберігся щоденник Е.О.Жданко, який якимось чином потрапив в руки автора книги. Підказку можна знайти в самому щоденнику. Автор його, Івонн Шарпантьє, пише, що, залишившись одна після загибелі всіх своїх супутників, вона поклала щоденник у водонепроникний мішок і викинула на лід. Як розцінювати цю книгу? Як вигадку, містифікацію чи справжній документ?

Ще більш сенсаційну версію було висловлено письменником М.Чвановим на підставі його контактів з далекими родичами Е.О.Жданко, які стверджували, що вона, яка стала Брусиловою-Жданко, приїжджала в 1938 або 1939 році в Ригу зі своєю дитиною. Жили вони десь на півдні Франції. Звідси висновок: «Свята Анна» все-таки вийшла на чисту воду, Г.Брусилов, Е.Жданко, а може й інші члени екіпажу врятувалася, але повідомити про себе не змогли чи не схотіли, піклуючись про родичів, що залишилися у СРСР.

Щодо особистих стосунків між Ермінією Жданко та Георгієм Брусиловим, Валеріаном Альбановим та іншими представниками чоловічого екіпажу шхуни, то можна послатися на спогади полярного авіаштурмана В. Аккуратова:

«Я был знаком с Александром Конрадом. В тридцатых годах он плавал на судах Совторгфлота. Суровый и замкнутый, он неохотно, с внутренней болью вспоминал свою ледовую одиссею. Скупо, но тепло говоря об Альбанове, Конрад наотрез отказывался сообщить что-либо о Брусилове, о его отношении к своему штурману. После моего осторожного вопроса, что связывало их командира с Ерминией Жданко, он долго молчал, а потом тихо сказал:  

– Мы все любили и боготворили нашего врача, но она никому не отдавала предпочтения. Это была сильная женщина, кумир всего экипажа. Она была настоящим другом, редкой доброты, ума и такта...  

И, сжав руками словно инеем подернутые виски, резко добавил:  

– Прошу вас, ничего больше не спрашивайте!»

Учасник експедиції «Святої Анни» матрос Олександр Конрад

Мабуть, найбільш реальна інформація про долю «Святої Анни» надійшла у 1988 р. від відомого письменника-мариніста М.Черкашина. В одній зі своїх закордонних поїздок він потрапив у німецький приморське містечко Штральзунд, де в одному з кабачків побачив дерев'яний штурвал, до маточини якого була прикріплена російська ікона. Можна було розібрати церковнослов'янську в'язь: «Свята Анна Кашинська». На мідній пластинці, прикріпленою до штурвала, проступали затерті латинські літери «...andor...». З розмови з буфетником з'ясувалося, що цю реліквію для бару добув його батько, колишній рибак. У 1946 році його траулер в густому тумані в Північному морі ледь не врізався в покинуту вітрильну шхуну, на якій не було ні прапора, ні імені на борту. М.Черкашин в той час не був знайомий з історією Брусилівської експедиції, не знав, що «Свята Анна »називалася раніше«Pandora-II» і не зв'язав з нею отриману інформацію. Швидше за все, це був реальний слід «Св. Анни», але і він виявився не використаним.

Незважаючи на трагічну долю експедиції, її матеріали, врятовані Альбановим, виявилися дуже цінними і внесли істотний внесок у вивчення Арктики. Зокрема, було встановлено наявність спрямованої на північ течії в Карському морі, обчислена її середня швидкість, визначена межа материкового шельфу, виявлено підводний жолоб Святої Анни між Карським і Баренцевим морями, ще раз доведено відсутність Землі Петермана і Землі Оскара. Аналіз дрейфу «Святої Анни» дозволили В.Візе зробити висновок про існування відкритого в 1930 р. острова (о-в Візе).

У романі Веніаміна Каверіна «Два капітани» (1938-44 рр.) основним прообразом одного з головних героїв якого капітана «Святої Марії»Івана Львовича Татарінова разом із капітаном «Святого Фоки» Георгієм Сєдовим та капітаном «Геркулеса» Володимиром Русановим став капітан «Святої Анни» Георгій Брусилов. Роман «Два капітани» був двічі екранізований – у 1955 та у 1976 рр., у 2001 році за його мотивами було поставлено мюзикл «Норд-Ост», що став широко відомим, як завдяки масштабності постановки, так і трагічному теракту.

Девіз роману – слова «Боротися і шукати, знайти і не здаватися» (заключний рядок з вірша Теннісона «Улісс», вигравійований на хресті в пам'ять про загиблу експедицію Р.Скотта до Південного полюса), стали девізом відданості своїм ідеалам і допомогли формуванню багатьох характерів хлопчаків і дівчат, які марили про романтичні подвиги.

Героям роману «Два капітани» в 1995 році був встановлений пам'ятник у Пскові, рідному місті В.Каверіна. У 2003 р. головну площу м.Полярний Мурманської області, звідки вирушили в плавання експедиції Г.Брусілова і В.Русанова, було названо Площею «Двох капітанів».

На честь Георгія Львовича Брусилова названо гори в Антарктиді та льодовий купол на острові Земля Георга, що входить до архіпелагу Земля Франца-Йосифа.

У Миколаєві – рідному місті Георгія Брусилова хоча б назвати на честь легендарного дослідника Арктики одну з вулиць ніхто з місцевих керманичів поки що не спромігся…

Джерела:

1. Смолянников В.А., Бондик С.А . Тайна трех капитанов (по следам реальных героев романа Вениамина Каверина «Два капитана»). – К. : Б.и., 2006. – 237 с.

2. Брусилов А.А. Воспоминания. – М.: Воениздат, 1963. – 287 с.

3. Троицкий В. Подвиг штурмана Альбанова. – Красноярск: Красноярское книжное издательство, 1989.

4. Затерянные во льдах. Полярная экспедиция Г.Л.Брусилова на зверобойном судне «Св. Анна» / Под ред. Н. В. Пинегина. — Л.: Всесоюзный Арктический Институт, 1934. — (Полярная библиотека).

5. Подвиг штурмана В. И. Альбанова / Под ред. Н. Я. Болотникова. — М.: Географгиз, 1954. — 207 с.

6. Альбанов В. На юг, к Земле Франца-Иосифа!. — М.: Европейские издания, 2007.

7. Алексеев Д. А. Неизвестные письма участников русской полярной экспедиции 1912 г. на шхуне «Св. Анна» // Летопись Севера. — М.: Мысль, 1985. — Т. 11. — С. 181-192.

8. Valerian Albanov. In the land of white death: an epic story of survival in the Siberian Arctic. — Modern Library, 2000. — 240 p.

9. Рене Гузи. «В полярных льдах». Пер. с фр. Ленинград, 1928.

10. Чванов М.А. Загадка штурмана Альбанова. Москва, 1981.

11. Черкашин Н.А. Авантюры открытого моря. Москва, 2004.

12. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

13. Капитан Татаринов и лейтенант Георгий Брусилов // http://www.liveinternet.ru/users/2333629/post257315527/

14. http://www.turinfo.ru/articles/putyeshyestvyenniki/georgiy-brusilov---rossiyskiy-issledovatel-arktiki,-leytenant-flota/

15. http://my-sedovo.narod.ru/BRUSILOV.html

16. http://www.hrono.ru/biograf/bio_b/brusilov_gl.php

17. http://www.poezdkin.com/famous_travelers/georgiy_brusilov/508-georgiy-brusilov-rossiyskiy-issledovatel-arktiki-leytenant-flota.html

http://flot.com/publications/books/shelf/saintanna/

18. http://www.gpavet.narod.ru/brusilov.htm

19. http://www.polarpost.ru/forum/viewtopic.php?f=8&t=1416

20. http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/13532/%D0%91%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2

Автор статьи: О.Мірошниченко

"Горожанин года"-2017

"Николаевский БазарЪ" в спецноминации "Летопись Николаева" Горожанин года

Новое в фотогалерее

Николаевский БазарЪ на twitter

"СТАРЫЙ НИКОЛАЕВ"

Календарь на 2019 год!
В магазине "Нольга" на улице Б. Морская, 65 (угол ул. Соборной)!

Календарь 2019