Подвиги міліції

[2]Пропонуємо вашій увазі фрагменти опублікованої у 1977 році у газеті "Південнна правда" статті відомого журналіста Вячеслава Чуніхіна, присвячену діяльності Миколаївської міліції у буремні 20-ті роки ХХ сторіччя.

Старожили Миколаєва добре пам’ятають активних працівників карного розшуку 20-х років. Добрим словом згадують тепер Антона Терентійовича Линника. Маючи феноменальну пам'ять, він знав усі таємниці злочинного світу і після огляду місця пригоди міг з впевненістю сказати, хто з карних злочинців «потрудився» в даному разі. А куля, послана «дідом Антоном» з старого «сміт-вессона», рідко коли проходила мимо цілі.

Микола Олександрович Польськой, старший інспектор карного розшуку, спланував і провів не одну велику операцію в нашому місті. Кадровий військовий, інтелігентна, ерудована людина, він був по-справжньому талановитим криміналістом. Хоробрість і висока ідейність були притаманні Польському завжди. Це він, ризикуючи життям, двічі рятував неоціненні архіви карного розшуку під час нападу на місто банд атамана Григор’єва.

Багато відважних і відданих Радянській владі людей працювало в миколаївській міліції. Розмовляєш з ними, гортаєш архівні матеріали, старі газети, і події минулих років оживають перед очима.

В 1921 році в хату, де проходили збори комсомольців Тернівки, було кинуто гранату. Це було початком активізації банди есера Добруша, в яку входили карні злочинці, контрреволюційні елементи і навіть священик з Нової Одеси, якій змінив хрест на маузер у боротьбі проти великої Радянської влади.

Біднота і комсомольській актив вжили всіх заходів, щоб знищити ворогів. Вислідивши Добруша та його підручних, комсомольці оточили хату в балці недалеко від Тернівки і почали облогу. Бандити вперто відстрілювалися. Тоді в Калинівку послали гінців за допомогою.

Розповідає начальник Калинівської міліції, нині пенсіонер, який живе в нашому місті, Микола Андрійович Коваль.

- Як тільки комсомольці повідомили мене про те, що сталося, я встановив на тачанку кулемет, і ми помчали в Тернівку. Там йшов бій. У хлопців не вистачало патронів, так що ми підоспіли своєчасно. Включившись в облогу, я зробив Добрушу пропозицію здатися. У відповідь загриміли постріли. Бій затягувався, бандити, дочекавшись ночі, могли втекти. Треба було щось робити.

Спроби атакувати в лоб не принесли успіху. Незабаром Коваля було поранено в руку і, щоб не ризикувати дарма людьми він вирішив викурити Добруша з його дружками з хати іншим способом.  Кілька хлопці взяли з собою ящик з гранатами і поповзли до хати. Обминувши небезпечну зону, вони влізли на дах хати і почили кидати в димар одну за одною «лимонки».

- Здаємося, здаємося! – заголосили бандити, і атакуючі, виломавши двері, увірвалися в хату.

Так припинила своє існування небезпечна банда і її ватажок…
    
[3]…В 1925 році в Миколаєві й околицях стало спокійніше, було ослаблено кількісно злочинницькій світ. Але боротьба тривала. До карного розшуку надходили дані про нальоти на магазини, грабежі і насильства. То тут, то там групи бандитів здійснювали зухвалі грабежі. Було зафіксовано, що нальотчиків завжди чекає екіпаж, у якому вони від’їжджають після «діла». Крім того, потерпілі заявляли, що в нальотах постійно бере участь блондин з трохи виряченими очима.

За обліком кримінального розшуку таким значився якийсь Трохим Бутто. По пред’явленню його фотографії Бутто впізнали кілька потерпілих. Його заарештували. Він показав, що у Миколаєві діє озброєна група нальотчиків, яку очолює Костянтин Гущін. Гущін був на нелегальному становищі, сам викликав учасників чергового нальоту і повідомляв їм об’єкт нападу. Бутто розповів, що незабаром у нього відбудеться зустріч з ватажком банди, який повинен повідомити йому план нападу на пекарню.

На зустріч разом з Бутто виїхала оперативна група карного розшуку. Розповідає працівник карного розшуку [4] Михайло Якович Куракін, нині пенсіонер, який живе в Миколаєві:

- Гущін повинен був пройти на Сінну площу (тепер на цьому місці будинок 3-ї міськлікарні). В одному з підворіть ми зробили засаду.

Не дійшовши до місця зустрічі, Гущін змінив маршрут. Можливо, щось запідозрив? Начальник кримінального розшуку Олександр Семенович Скульський, який керував операцією кинувся вперед. Побачивши опер працівників, Гущін вихопив наган і, відстрілюючись почав тікати. Почалася погоня. І раптом з-за рогу з’явився екіпаж, той самий, на якому бандити тікали після пограбувань. Скочивши на підніжку, Гущін зробив ще один постріл, і коні понеслися вулицею. Працівники міліції продовжували погоню, але Гущін зманеврував: екіпаж повернув в бокову вулицю, а ватажок банди кинувся у підворіття. За ним кинулися молоді працівники карного розшуку Михайло Куракін і Микола Грушевський. Підоспілі оперпрацівники блокували будинок з усіх боків.

У поєдинку Гущіна було вбито, а решту учасників банди заарештовано.

Так утверджувався революційний порядок, завойовувалось спокійне життя для радянського народу.

[5]	[6]	[7]	[8]	[9]
Микола Олександрович Польськой	Михайло Якович Куракін	Олександр Семенович Скульський	Антон Терентійович Линник	Микола Грушевський