Чи потрібен Миколаєву музей міста?

[2]Кожен, хто бував за кордоном, звернув увагу на особливе ставлення до своєї історії, культури, мистецтва. Зокрема, в сусідніх Варшаві, Загребі, Бухаресті, Празі, Белграді в дивовижному стані – старі мікрорайони, вулиці та бульвари, театри і будинки-музеї, храми та аптеки, магазини й університети, які вражають стилем, традиціями, благоустроєм.

Поруч із тим у багатьох європейських містах обов'язково діє і музей міста, який, унікальним туристичним магнітом, підтверджує глибоку повагу громади до минулого, і, значить, майбутнього. Інакші справи в Миколаєві: у нас взагалі немає музею міста, хоча, маючи таку історію, таких пращурів та сучасників, будь-яке місто могло б позаздрити.

Історію музею міста Миколаєва слід розпочати з часів його заснування. Зокрема, вже 1792 року обер-кригс-комісар М.Фалєєв відправляв підлеглих до Ольвії на пошук т. зв. старовини, яка мала стати підґрунтям до майбутньої культурної установи міста. Можливу дату народження такого закладу варто пов’язувати із першим військовим губернатором Миколаєва і Севастополя, маркізом І. де Траверсе. Завдяки йому в 1803 році відкрито перший на півдні імперії музей міста – Кабінет рідкісних речей при Чорноморському депо карт. Незважаючи на те, що співробітники Депо займалися, в першу чергу, топографічною зйомкою на Чорному та Азовському морях, виготовляли карти з описом берегів, також тут збирали і безцінні експонати.

За часів де Траверсе в Миколаєві була досить солідна колекція моделей кораблів, побудованих на Адміралтействі, морехідні інструменти, а також «антики», знайдені під час проведення фортифікаційних робіт вздовж берега Північного Причорномор'я. Були тут і предмети, привезені мореплавцями з Греції та Малої Азії, а також суцільна розкіш: знайдені в Херсонесі елементи начиння стародавніх храмів, які пам'ятали Великого князя Володимира «Красне Сонечко».

В 1806 році в миколаївському музеї, який мав традиційний для того часу характер «кунсткамери», налічувалося близько 600 археологічних предметів, срібні та мідні монети, звезені з усього півдня країни. Вже в 1809 році імператор Олександр І Височайше затвердив статус музейного закладу, зобов'язавши знайдену на території півдня країни давнину відправляти, зберігати і досліджувати в губернському Миколаєві. З часом за підтримки губернатора і адмірала О.Грейга в музеї-кабінеті з'явився штатний розклад, разом із тим – перший зберігач, а також вахтери і сторожі. Дещо пізніше, а саме у 1838 році, міська влада виділила асигнування для будівництва окремої будівлі під «музеум». Завдяки цьому всередині ХІХ століття в новому приміщенні діяли археологічна, нумізматична, природнича, історична, морська експозиції. На жаль, незабаром музей став непотрібним. Приміром, колекції були розділені і розсіяні по сусідніх містах і селах. Зокрема, в новенький музей Одеси в 1840 році передали 36 античних статуй, близько 500 античних монет. Миколаєву на пам'ять залишили хіба що кабінет нумізматики, який згодом зник.

Серед великих поціновувачів історії краю був і адмірал З.Аркас, який, ставши одним з перших дослідників Херсонеського городища, видав 8-томний «Опис Іраклійського півострова та старожитностей його». А його рідний брат Микола, будучи адміралом та Миколаївським військовим губернатором, професійно займався питаннями елліністики та археології, любов до яких передав синові Миколі – автору опери «Катерина» та «Історії України-Руси».

Завдяки зусиллям міського юриста С.Гайдученка діяльність Міського музею відновлено в грудні 1913 року, який ще називали природно-історичним. Основу його колекції, розміщеної у приватному будинку І.Заславского на перехресті Малої і Великої Морської вулиць, складали експонати з колекції старовини Е.Францева: предмети зоології, ботаніки, мінералогії. Варто відзначити, що збирач експонатів, розуміючи їхню цінність, заповідав передати їх Миколаєву.

У ХХ столітті музей неодноразово міняв свою прописку: після революції він був в будівлі Адміралтейського собору, після руйнування якого – в будинку по вул. Інженерній. Напередодні війни найдавніший український музей працював по вул. Декабристів, поки приміщення не зруйнували фашисти. Його робота була відновлена ​​у 1950 році, однак тепер уже в статусі… обласного краєзнавчого. З критикою такої реформи виступав «хресний батько» другого в світі космонавта Г.Тітова А.Топоров: «всесоюзний пенсіонер» вимагав від радянського уряду відновлення музею Миколаєва. Втім, не так склалося, як гадалося. Особливо у часі нинішні.

Попри це, музей міста Миколаєву потрібний. Підґрунтям його колекції могли б стати, крім іншого, «антики» поселення «Дикий Сад», експонати найдавнішої верфі, обсерваторії, соборів, катакомб, Шуховської вежі. Крім того, в цьому комплексі повинні бути відбиті сторінки діяльності Адміралтейства, Зимового зібрання, театрів, музеїв, історичних будівель, вулиць, скверів, парків, мостів. А доля некрополя – це окрема сторінка, яка потребує нагального захисту та подальшого вивчення. В музеї також повинні діяти зали, що представлятимуть творчість миколаївських художників, письменників, композиторів, учених, корабелів. Словом, міський музей – це не тільки імідж, але і надійна нитка між минулим і майбутнім. Запрошую до дискусії!

Автор: Тарас Кремінь