Гавриїл Раппепорт – відомий херсонський фотокореспондент

Нам до рук потрапила стаття про відомого херсонського фотографа Раппепорта, яку більше десяти років тому написала Людмила Вікторівна Білай, старший науковий співробітник Херсонського обласного краєзнавчого музею.

Здавалося б, що до Миколаєва ця історія не відноситься, але ж колись ми були разом з Херсоном у складі Херсонської губернії та й у нашому краєзнавчому музею зберігається той самий альбом Раппепорта про голод 1922 року. Фотографії з цього альбому є і у нашій фотогалереї. [1]

Сторінки біографії Г.Л. Раппепорта

[2]Гавриїл Людвігович Раппепорт - відомий вітчизняний фоторепортер початку XX століття - народився у 1893 році в Херсоні в родині Людвіга Марковича та Ганни Марківни Раппепорт.

Батько Г.Л. Раппепорта на той час був відомим у місті фотографом. Він з 1884 року мав фотографію в Херсоні на Військовому форштадті, а пізніше – на вул. Суворовській у будинку Білінкіса, навпроти синагоги, згодом на вул. Потьомкінській у будинку Фальц-Фейна.

Гавриїл в юнацькі роки працював у фотографії батька, осягав мистецтво фотознімку. З 1917 року він — член професійного союзу фотографів м. Херсона та його повіту, м. Миколаєва та Дніпровського повіту Таврійської губернії. Згодом Г. Л. Раппепорт унаслідував фотографію батька на Військовому форштадті, яка мала назву "Фотографія нащадків Л. Раппепорта" і знаходилася на вул. Базарній буд. 10/12 (зараз вул. Перекопська).

У 1918 році під час громадянської війни фотографія зазнала ушкоджень: були розбиті п'ять великих фотографічних вітрин, дві фотографічні камери з об'єктивами Герца, чотири декоративних фона, дзеркало та інше майно. Сам Г. Л. Раппепорт у 1919 був заарештований білогвардійцями з вимогою видати брата-комуніста, який у той час знаходився в Петербурзі.

Під арештом Гавриїл Людвігович був близько місяця, а його родина була вимушена продавати майно та одяг, бо не [3] мала засобів до існування. Пізніше, у вересні 1924 року, Г. Л. Раппепорт звертався з заявою до товариства сприяння жертвам інтервенції, як громадянин, постраждалий під час громадянської війни від ворожих дій іноземних військ та контреволюційних білих армій, які підтримувалися іноземними державами. У заяві була вказана сума збитків у розмірі 2800 рублів. Свідками подій виступали Грекалло Микола Пилипович та Глоцер Мойсей Львович який теж був власником фотографії у Херсоні з 1892 року.

Гавриїл Людвігович Раппепорт завжди намагався бути у центрі подій, які відбувалися на Херсонщині. Під час голодомору 1920-1922 років він за власною ініціативою, працюючи у тяжких умовах (голод, тиф, можливі утиски з боку населення) зробив ряд фотографічних знімків, що відобразили весь жах тих випробувань.

Знімки розповсюджені у копіях, репродукціях та плакатах відтворювали повну картину народного лиха. Вони змушували вітчизняні та закордонні добродійні організації надсилати допомогу голодуючим. Завдяки цьому були врятовані сотні життів. Цінуючи енергію та відданість, з якою працював Г. Л. Раппепорт, повітова комісія боротьби із наслідками голоду поклала на нього завдання: створити, так званий, "Музей голоду".

У посвідченні, виданому Г. Л. Раппепорту, вказувалося: "… всем совучреждениям и должностным лицам оказывать тов. Раппепорту самое широкое содействие в исполнении возложенных на него поручений".

Він виконав це доручення вже через п'ять місяців. 29 березня 1923 року петербурзька "Красная газета" (№ 70) писала: "В числе памятников необыкновенного голода, охватившего в прошлом году Украину, херсонский музей является едва ли не самым ценным в смысле полного выявления тех жутких и страшных моментов, которые выпали на долю наиболее пострадавшей части Украины — Херсонщины. Фотограф-художник Г. Л. Раппепорт, организатор музея, произвел несколько сот исключительно ценных в историческом смысле снимков, ярко рисующих как ужасы голода, развернувшегося в крае, так и мероприятия местных властей, направленные к возможному ослаблению обрушившегося на Херсонщину бедствия".

[4]"Музей голоду" був розташований у чоловічій прогімназії по Торгівельному провулку (зараз вул. Торгова, будинок СШ №12).

Херсонський краєзнавець Є. В. Горностаев згадував, що відвідувачів музею зустрічала "смерть з косою", яка була намальована на великому чорному полотні. Неприбрані, об'їдені собаками трупи на вулицях, люди, які падали від виснаження, хворі голодні діти, сцени людоїдства - усі ці фотографії поставали перед очима глядача. Хліб — суміш глини, трави та тирси довершував загальну уяву про спалахнувший голод.

Повітова трійка по боротьбі з наслідками голоду при ЦК "Наслідгола" у 1923 році клопотала перед повітовим виконкомом "...о достойном отличии и вознаграждении трудов фотографа Раппепорта, проявившего инициативу и энергию, работая в Укомпомголе".

Окружний виконком відзначив величезну роботу по створенню музею голоду на Херсонщині та обстеженню голодної місцевості фотографом Раппепортом і висловив фотографу подяку.

З 1920 по 1928 роки Г. Л. Раппепорт, як фотокореспондент, брав активну участь у роботі херсонських газет: "Экстренный выпуск", "Рабочий", "Наддніпрянська правда", уміщуючи у газети також свої нариси, фейлетони. Одночасно фотограф співпрацював з харківським журналом "Всесвіт" (надсилав фотографії до нарисів "Фрукты и овощи", "Ярмарок", "Основи" та інших); з московськими "Известия", "Правда", журналами "Огонек", "Работница и Крестьянка" з ленінградськими журналами "Наука и техника", "Экран", газетою "Красная панорама". З 1927 року Г.Раппепорт –постійний кореспондент по херсонському округу харківського фото- і радіотелеграфного агентства України (РАТАУ). На прохання агенства він надсилав "світлини" та замітки про цікаві події в окрузі.

Фотокореспондент не сидів на місці. Він завжди прямував туди, де вимагалася документальність, переконлива правда миті.

[5]З 1928 по 1932 роки Г. Раппепорт працював у горлівській газеті "Кочегар" (Донбас). 

У характеристиці з редакції газети вказувалося: "За эти четыре года он проявил себя безукоризненным работником, аккуратно исполняющим оперативные заданиях редакции, подчас в тяжелых условиях (отсутствие связи с шахтами, чрезвычайная срочность работы), организуя фоторепортажи по боевым компаниям, проводимых в районе. Кроме того, тов. Раппепорт активно участвовал в общественной жизни коллектива, являясь членом редколлегии газеты, членом ревизионной комиссии месткома. За ударную роботу в редакции тов. Раппепорт неоднократно премирован".

Роботи Г. Л. Раппепорта були високо професійні, тому користувалися попитом.

У 1932 році співробітник харківської газети "Известия» запрошуючи його на роботу, писав: "Объявлена жесткая борьба штампу и халтуре. Нужен фотодокумент, действующий на читателя без текста или с чуть заметным текстом, но идущий как самостоятельный материал (...) меньше всего мне хочется начать переговоры с харьковскими халтурщиками, которые навряд ли смогут дать что нужно ИЗВЕСТИЯМ (...) Сделаю всё, чтобы вас хорошо устроить. Открываются широчайшие перспективы на приобретение Лейки, имея которую вы несомненно заткнете за пояс всех фотографа мира", ("Лейка" - перша модель малоформатного фотоапарату, випустила фірма "Лейтц" у Німеччині в 1924 році, радянські аналоги з'явилися лише у 1934 році).

[6]З 1934 року Г. Л. Раппепорт — спеціальний фотокореспондент "Тревоги" - органа Революційної військової Ради Червонопрапорної Далеко-Східної армії. У тому ж році від цієї газети він був відряджений на фотозйомку зустрічі челюскінців у Владивосток.

У 1935 році трагічно обірвалося життя фотографа. Г. Л. Раппепорт загинув при перельоті на Далекий Схід у літаку "Максим Горький". Про це писала ленінградська "Красная Нива".(! Правда про смерть Гавриїла додана після статті)

Недовгим, як спалах фотоапарату, виявилося життя фотографа, але він залишив наступним поколінням дорогоцінну спадщину: історію нашого краю у фотографіях.

У ХОКМ (Херсонському обласному краєзнавчому музеї) зберігається колекція фотографій Г. Л. Раппепорта різної тематики: перші колгоспи на Херсонщині, існування Вісунської радянської республіки у 1919 році в селі Вісунськ Херсонського повіту, голодомор 1921-1922 років, дитячі будинки м. Херсона, херсонський завод ім. Петровського, краєвиди Херсона та інші.

Автор статті: Л.В. Білай, ст.науковий співробітник ХОКМ. "Наукові записки", ХОКМ.

Фотографии Гавриила и его отца взяты из статьи "Фотоаппарат полярника Нансена хранится в Херсоне" ("Любимый Херсон") [7]

* * *

Нам довгий час не давала спокій смерть Гавриїла. Дані, наведені у статті, зовсім не сходились. Літак "Максим Горький" розбився в 1935 році в Москві. Серез загиблих не було Раппепорта. Катастрофи на Далекому Сході у цьому ж році теж не мали цього прізвища. А "Красная Нива" взагалі друкувалась до 1931 року.

Але, нарешті, віднайшлася інформація. Журналіст Костянтин Пронякін з Хабаровську написав статтю про фотографа та трагедію, у якій той загинув: "Не РаппОпорт, а РаппЕпорт: знаменитого фотографа забыли на 80 лет" [8]

Ми надзвичайно вдячні автору за зібраний матеріал та за бажання встановити справедливість щодо прізвища Раппепорта. Дуже рекомендуємо прочитати всю статтю на сайті "Дебри ДВ".

Ми, з дозволу автора, візьмемо тількі ті дані, що не збігаються зі основним матеріалом.

"Погиб Гавриил Раппепорт в авиакатастрофе 4 октября 1938 года при поиске самолета "Родина". Он летел в ТБ-3РН с командующим ВВС 2-й отдельной Краснознаменной армии Яковом Сорокиным, чтобы запечатлеть спасательную операцию.

...

В том же 1938 году тела погибших были кремированы в урнах, вмонтированы сначала в деревянном, потом в бетонном обелисках, и находились на городских кладбищах, в 1993 году (при вскрытии нашли четыре урны, в том числе с прахом Г.Л. Раппепорта) захоронены у памятника - хвостового оперения "Дугласа", напротив дома 49 по ул. Кирова в Комсомольске-на-Амуре, где останавливался спасенный экипаж "Родины"; часть останков экипажей найдена повторно в 1968 году и в 1969 году захоронена в п. Дуки Солнечного района Хабаровского края; третья экспедиция на место авиакатастрофы была в 1989 году, последние поиски проведены в 2018 году..."

Фото памятника належить користувачу Google Map Oleg Evgenevich

[9] [10]